Що варто подивитися у Бердичеві

Районний центр Бердичів розташований за 44 км від Житомира. Ми спробували знайти відповідь, чим цікаве місто і що варто подивитися у ньому.

Костьол Святої Варвари. 14 березня 1850-го тут обвінчалися 51-річний відомий французький письменник Оноре де Бальзак із на рік молодшою графинею Евеліною Ганською,з якою у нього 16 років був роман.Графиня мешкала у своєму маєтку в селі Верхівня, за 30 км від Бердичева. Зараз село знаходиться в Ружинському районі Житомирської області (тоді це була Російська імперія). В маєтку розташована філія агропромислового коледжу. Про часи Бальзака нагадує музей із трьох кімнат, які відвела йому кохана, коли він гостював у неї . Бальзак листувався із Ганською, аж поки помер її чоловік. Закохані вирішили одружитися, точніше Евеліна пожаліла важко хворого письменника. От і зробили це в Бердичеві. Легенда розповідає, що після вінчання старий бердичівський кравець поцікавився, де мсьє Бальзак пошив свій сюртук. Почувши у відповідь, що у Парижі і уточнивши, яка відстань розділяє два міста, кравець здивувався: “Подумати тільки, так далеко від Бердичева, а шиють дуже пристойно”.

Подружжя поїхало в Париж, де Бальзак протягнув ще 5 місяців. Евеліна доглядала його і після смерті роздала всі борги. А костьол у Бердичеві за радянської влади використовували як спортивну школу і склад. Зараз це діючий храм.

Монастир Босих Кармелітів (католицький монаший орден) . Побудований 1642-го у стилі бароко воєводою Київського краю Янушем Тишкевичем як обітниця за звільнення з татарського полону. Чоловік віддав свій замок, землю на монастир Босих Кармелів ( їх називаюсь босими, бо орден вважається жебракуючим, де ченці ходять босі по світу і просять гроші на утримання). Відписав також на утримання монастиря і свої села.

У той час між католицькою і православною церквами йшла напружена боротьба. Католицька церква була потужним інструментом підпорядкування українського народу Польщі. Чернечий орден кармелітів відігравав не останню роль у поширенні католицизму.

Нащадки Януша Тишкевича хотіли повернути собі землю. Та ченці не віддали.

Поступово Монастир Босих Кармелітів став центром релігійного життя Правобережжя. Тут розміщувалася друкарня, видавалася величезна кількість книг. Була бібліотека, де зберігалися древні рукописи та унікальні видання. При монастирі також діяла школа.

Монастир то закривали, то знову відкривали. 1941-го він постраждав від пожежі, в результаті якої згоріла головна святиня храму – ікона Божої Матері. 1998-го Папа Римський Іоанн Павло II приїхав до Бердичева і освятив копію ікони. Казав, що вона допомогла йому зцілитися. Пам’ятник Парі Римському, якого не стало 2005-го, стоїть перед входом до монастиря.

Наразі в монастирі живе не більше 6 монахів. На території є кілька музеїв. Зокрема великого англійського письменника Джозефа Конрада.

Розмішені художня та музична школа.

Зберігся документ 1843-го: клопотання про переформування містечка Бердичів в повітове місто. У ньому є слова: “У числі природних багатств – докладається природний розум жителів. Він принесе користь державі”.

1867-го під Бердичевом знайшли цілу систему підземних ходів під містом. Нарахували їх аж 130 і і 78 льохів. Але обстеження показали, що всі підземелля були зроблені виключно в господарських цілях для складування запасів. Адже Бердичів був великим торговельним містом. В кінці 18-го століття тут проводили 10 ярмарків щороку. Річний обіг ярмарків перевищував 20 млн крб золотом

У польській мові є фразеологізм: “Пиши на Бердичів”. Використовується він у випадку, коли листи не доходять до адресатів. Раніше значення фрази і використовувалось як заміна для “Відчепись!” чи “Не мороч мені голову!”. За часів Речі Посполитої Бердичів був значним торговим центром. Мало не єдиним способом зв’язатися з мандрівним купцем було написати йому листа в Бердичів, і за деякий час торговець гарантовано забрав би його з пошти. Хох могло і минути 2-3 місяці.

У Бердичеві народився український дитячий письменник Всеволод Нестайко у 1930-му. За три роки родина виїхала до київської рідні, щоб не вмерти з голоду.

Бердичівський пивний завод. Відомий в Україні виробник якісного непастеризованого пива. Завод побудував в 1861-му чеський колоніст Станіслав Чоп. З тих пір технологія мало змінилася: солод пророщують на горищі, в котли його засипають фанерними лопатами, а саме пиво бродить у підвалах. Зараз пивоварня виробляє 10 сортів “живого” пива без консервантів. Можна сходити на екскурсію і дегустацію.