0412.ua
Житомирянин Олег Піонтківський із батальйону “Азов” днями повернувся додому. Каже, має владнати термінові справи у Житомирі, а потім поїде назад. Олег був у перших рядах, коли захоплювали адміністративні будівлі в лютому-місяці, і першим з-поміж активістів вирушив на Схід.
-З травня-місяця я в “Азові”. Хотів пройти тренування через Київ, але знайшов шлях, щоб одразу туди (у батальйон) потрапити. Приїхавши, ми одразу дислокувалися у Бердянську, а далі я перевівся у Маріуполь.
-Де було “найспекотніше”?
– Іловайськ – добре укріплений бойовиками район. Ось друзі дзвонили з Іловайська і казали, що може бути дійсно прорив російських сил. Без техніки там нема що робити, а зі стрілецькою зброєю там нічого не вдієш. Важка артилерія використовується, але в малих обсягах. Ми не змогли б нічого зробити там. Нам не дають достатньої кількості техніки, хоча б якісь танки чи бронетранспортери, щоб можна було за ними ховатися. Ми – проста піхота, яка не здатна там нічого зробити за великим рахунком.
Хочеш – не хочеш, але треба оголошувати воєнний стан, вводити там військові закони, комендантську годину, повністю перекрити кордон, ніяким чином не пропускати нікого. А якщо змусить ситуація, не треба боятися оголосити війну з Росією. Я розумію, що у нас слабенька армія, не знаю, чи ми зможемо витримати тієї атаки ворога, але треба дивитися прямо в очі: виживемо – так виживемо, війна – так війна. Я думаю, у нації пробудиться здоровий бойовий дух.
-Як місцеві реагували на вас?
-Місцеве населення проти української влади через економічні негаразди, як вони говорять. З самого початку, коли ми були у Донецькій області в містечках, то кидалися, кричали, так агресивно ставилися, провокували постійно. Навіть доводилося вживати засоби впливу. Але потім люди розуміють, що треба стабільність, вони не хочуть війни. Думають, що Україна все це зло принесла, а Росія якийсь рай зробить для них. Кричали: “Чего приехали сюда? Езжайте назад в Украину!” Для них Україна – чужа країна. Але є патріоти, які приходять і підтримують нас: приносять печиво, пиріжки. Коли ми їдемо колоною, деякі кричать: “Слава Україні! Хлопці, ми за вас. Розмбомбіть нарешті, зітріть цих донецьких терористів з луганськими з лиця землі”. Ці донбаські патріоти навіть більш жорстоко налаштовані до сепаратистів, ніж ми. Кажуть, щоб ядерну бомбу туди скинути. Ми більш гуманні: це ж мирне населення, так не можна. Багато шпигують, передають їхнім наводчикам інформацію. Ти ж не будеш підходити, а місцеві патріоти закликають не церемонитися з ними і знищувати.
-Як в “Азові” ставляться до повідомлень, що в зоні АТО воюють діти політиків?
-Наші не вірять і сміються.
-Чи всі у батальйоні отримують виплати від держави?
-Я от хотів у Збройні сили піти, але мене взяли в армію. Через судимість я пішов у добровольчий батальйон. 80% хлопців у батальйоні офіційно зареєстровані, а 20 – ні. Є іноземці, є з судимостями, але хочуть захищати свою батьківщину. Це питання хвилює, тому що якщо щось станеться, каліцтво, травми, то будеш нікому не потрібний, будеш сам подихати вдома чи десь там в лікарні. Нараховується зарплата, хто офіційно зареєстрований. А в законі у нас прописано, що той, хто притягувався до кримінальної відповідальності, не має права взяти у руки зброю, навіть для захисту батьківщини.
