Освіта недалекого майбутнього

Днями Міністерство освіти і науки оприлюднило документ, ухвалення якого визначить ключові питання для української освіти в цілому на найближчі десять років.

Концепція розвитку освіти України на період 2015 – 2025 років буде затверджена після публічного обговорення. Проте й на етапі обговорення  зрозуміло, як “мете нова мітла” в особі нового керівництва Міносвіти і відповідно які реформи воно має намір просувати. Крім того, більша частина нововведень повинна бути впроваджена в найближчі два роки.

Після ретельного ви­вчен­ня документа ми виок­ремили найцікавіші новації, які здатні змінити українську освіту вже у найближчому майбутньому.

Як стверджують автори стратегічного документа МОН, дошкільну освіту чекає серйозна модернізація. Будуть впроваджені як централізовані форми навчання дітей від народження до шести років (в умовах навчального закладу), так і домашнє виховання. Щоправда, його доведеться забезпечити відповідною нормативно-правовою базою.

Уже з 2017 року в Ук­раїні повинні офіційно з’явитися дошкільні заклади сімейного типу (в то­му числі й у житлових приміщеннях), а також корпоративні або відомчі дитячі садки. А вже існуючі центри розвитку дітей, робота яких досі не ліцензована, просто легалізують.

Проте не варто сподіватися, що, віддавши дитину до садочка, можна буде забути про її існування: держава посилить роботу із самими сім’ями, з’являться домашні візити з метою з’ясування дитячих потреб у навчанні. А ось дітям із особливими потребами у Міносвіти пропонують створити систему раннього втручання з подальшим наданням інтегрованих послуг в умовах інклюзивної освіти.

Освітні програми для найменших стануть гнучкішими: збільшиться їх варіативність, а остаточний вибір програм чиновники від освіти хочуть нарешті покласти на самі дитсадки і батьків.

Для школярів у профільного відомства погана новина – за партами їм доведеться провести вже 12 років.

Як кажуть розробники концепції, це відповідає європейським стандартам, як і тривалість навчального року. Щоправда, в самій концепції не уточнено, на стандарти яких саме європейських країн  посилаються чиновники від освіти, адже в різних державах навчання має різну тривалість. Уже в 2017 році на старшу школу чекає перехід на профільне навчання, з 2018 року буде запроваджена обов’язкова національна багаторівнева сертифікація випускників старшої школи та установ професійної освіти з іноземних мов і комп’ютерних компетенцій.

Загалом значення ЗНО тільки посилюватиметься: проходитимуть його не лише одинадцятикласники, а й школярі після закінчення молодшої та середньої школи. Зовнішнє незалежне оцінювання “дістане” навіть студентів: в МОН передбачають “активізацію досліджень у галузі тестології, психометрії, педагогічних вимірювань з метою розвитку технологій зовнішнього незалежного оцінювання для забезпечення його стабільно високої якості”.

Також пропонується створити комплексну загальнодержавну програму громадянського виховання та системи ціннісного орієнтування (на рівні дошкільної та середньої освіти) і забезпечити моніторинг з метою недопущення поширення ксенофобії та інших видів нетерпимості. З цією метою з 2015 року в школи повернуть військово-спортивну та медичну підготовку, цивільну оборону та забезпечення безпеки життєдіяльності.

Пропонується, що школи стануть більш автономними: їм делегують право прийняття більшості рішень. Посаду директора хочуть зробити виборною – строком на п’ять років з підписанням контракту. Крім того, автори концепції пропонують законодавчо легалізувати сімейну та індивідуальну освіту.

З 2015 року здійснять перехід на систему відбору/замовлення підручників, навчальних посібників та інших навчальних засобів, що видаються коштом держбюджету, безпосередньо школами та скасують конкурси навчальної літератури.

Уже в 2017 році на старшу школу чекає перехід на профільне навчання, з 2018 року буде запроваджена обов’язкова національна багаторівнева сертифікація випускників старшої школи та установ професійної освіти з іноземних мов і комп’ютерних компетенцій

Початкова шестирічна школа функціонуватиме при будь-якій кількості учнів: базова – за наявності не менш ніж 100, старша – за наявності не менш ніж 200. Втім якщо забезпечити навчання дітей у іншій школі буде неможливо, кількісний чинник нехтуватимуть. Автори концепції пропонують змінити принципи фінансування малокомплектних шкіл шляхом ваучеризації шкільної освіти.

У містах з районним адміністративним поділом школи пропонується вивести з підпорядкування районних управлінь освіти вже у 2015 – 2016 роках. До 2017-го запропонували реорганізувати районні управління та відділи освіти у сервісні центри, залучити громадські, батьківські та наглядові ради до функцій контролю за дотриманням запланованого розвитку і надати їм повноваження для ініціювання відкликання керівництва.

У вищій освіті теж чимало нововведень – перехід на триступеневу систему в найближчі два роки, трирічний бакалаврат, дворічну магістратуру і чотирирічну програму підготовки для отримання наукового ступеня.

Нарешті для вишів створять матеріально-технічні та організаційні умови для формування освітньо-наукових кластерів і нададуть їм широку фінансову й управлінську автономію.

Проте навчать думати і вчити по-новому самих викладачів. Причому в найближчі п’ять років. За цей час мають намір провести комплекс заходів, спрямованих на системне заохочення наукової та професійної активності викладачів, їхньої академічної мобільності, в тому числі міжнародної.

Розширюватимуть практики творчих відпусток та стажувань, а у вітчизняних вишах читатимуть лекції професори-іноземці. Причому до 2020 року вони повинні “засвітитися” в 15 відсотках освітніх програм, до 2025-го – в 30 відсотках.

У професійній освіті хо­чуть зробити два рівні: кваліфікований робітник і молодший спеціаліст (майс­тер, організатор виробництва). Останній на бажання отримає змогу інтегруватися зі ступенями вищої освіти.

Щоб і надалі не продукува­ти непотрібних фахівців, на­решті мають розробити регіональні програми розвитку професійної освіти за участі роботодавців, які спиратимуться на реальну потребу у фахівцях з урахуванням перспектив розвитку регіонів.

Але щоб усі ці освітні послуги можна було надавати ефективно і послідовно, вчителям повинні дати гідну зарплату.

Зі звичною єдиною тарифною сіткою в Міносвіти мають намір розпрощатися, натомість викладачів вишів переведуть на контракт. Відповідно підвищаться й вимоги до них. МОН обіцяє всіляко стимулювати педагогів – запровадити надбавки за використання прогресивних методик і технологій навчання, надавати пільгові кредити на будівництво чи придбання житла, адресні компенсації для часткового покриття вартості оренди житла та інші бонуси.

Також демонополізують та урізноманітнять систему післядип­ломної педагогічної освіти, запровадять ваучер професійного розвитку вчителя, забезпечивши таким чином самостійний вибір місця підвищення кваліфікації. Запропоновано змінити систему оплати праці вчителів та керівників шкіл шляхом відмови від поурочної оплати праці та перейти на оплату повного робочого дня, здійснити поетапний перехід до нової системи оплати праці вчителів, яка міститиме стимулювальну складову.

Загалом враження від документа позитивні. Чимало освітніх ініціатив справді нові та необхідні. Але є й такі, які можна вважати інноваціями лише через англіцизми (національний сurriculum, home visits, home-based).

У будь-якому випадку працювати є над чим. Хоча кому, кому, а освітянам не звикати: реформи в цій галузі відбуваються з приходом чи не кожної нової влади. Тож поживемо – побачимо!