0412.ua
8 листопада у Житомирі відбувся допрем’єрний закритий показ української стрічки “Поводир” Олеся Саніна. На жаль, сам режисер через проблеми зі здоров’ям, внаслідок напруженого графіку, не зміг приїхати до нашого міста. Однак до нас завітали члени його команди.
Один зі сценаристів фільму «Поводир» письменник Олександр Ірванець також зіграв у стрічці епізодичну роль стенографіста на допиті. У Житомирі, презентуючи фільм, Ірванець закликав глядачів придбати збірки власних віршів та листівки, гроші від продажу яких підуть на допомогу режисеру та сценаристу Олегові Сенцову. Як відомо, 11 травня цього року Сенцов вийшов на акцію протесту у Сімферополі, пізніше в цей день він був затриманий Федеральною службою безпеки Російської Федерації за підозрою у тероризмі.
Після перегляду фільму ми довго спілкувалися з прекрасною актрисою, чарівною жінкою, виконавицею ролі Орисі у фільмі «Поводир» Іриною Саніною.
Виявляється, Ірина – наша землячка. Її коріння походить з села Моделів Радомишльського району. А в Потіївці живе її мама. Актриса розповіла про те, як починалася історія фільму «Поводир», який ще до виходу в прокат назвали сенсацією, культурним проривом і початком нової сторінки в історії нашого кіно.
Як розповіла Ірина Саніна, починалося все з зустрічі її чоловіка, відомого українського режисера, актора, сценариста, продюсера, музиканта Олеся Саніна з легендарним голлівудським актором, українцем за походженням, оскароносним Джеком Палансом. Саме ця зустріч стала відправною точкою у створенні великого кінопроекту, який перевертає свідомість і змушує замислитись над тим, хто ми є, якою була і буде Україна.
«Коли Олесь повіз 2003 року свій перший фільм «Мамай» на номінацію «Оскар» від України, у нього відбулася зустріч з Джеком Палансом. Його справжнє прізвище Володимир Палагнюк. Це неймовірна зірка кіно американського. Він сказав Олесю: «Як довго ми Вас чекали!» Чому він так сказав, ми тільки зараз розуміємо. Тому що він чекав режисера з України, який зможе приїхати і не тільки Америці, а всьому світові розказати, що таке Україна і що таке українське кіно. Показати українську душу, справжню», – розповідає Ірина Саніна.
Фільм «Поводир» розповідає про трагічну сторінку в історії нашої Батьківщини, а саме страту співців волі – кобзарів – на початку минулого століття. А ще про любов і зраду, про дружбу і самопожертву, про страх і безсмертя.
Цю історію Олесь Санін, який сам є кобзарем, і повідав Джеку Палансу під час однієї з зустрічей. Голлівудський актор попросив Саніна розповісти про його ідеї, майбутні фільми, які хоче зняти режисер.
«Олесь йому дуже багато приніс своїх розробок. Він дивився-дивився. Каже: «Ой, все це «кака». Це все не має ніякого значення. Ти мені щось розкажи». Олесь почав розказувати різні історії, спогади. І раптом почав розказувати оцю історію розстріляних кобзарів 1934 року, харківський цей з’їзд. І раптом Джек каже: О! Оце історія! А тепер забудь абсолютно всі свої амбіції режисера, забудь про всі ці позолочені вєточки і позолочених, з несправжнього золота чєловєчків. І розкажи цю історію, випиши так, щоби можна було зняти кіно, і всьому світові розказати про цю трагедію нашого народу», – розповідає Ірина Саніна.
І тоді Джек Паланс сказав, що дуже хоче зіграти саме в цьому кіно. Більшого подарунку для режисера не могло й бути. Перший сценарій був розроблений з участю Джека Паланса. Це був міжнародний проект з залученням великих коштів.
Однак в Україні потрібно було вирішити певні питання, пов’язані з технологічними нюансами. І в цей час 2006 року Джека Паланса не стало.
Це була велика втрата для світового кіно і України. Пройшов певний час. Олесь Санін все переосмислив, переписав наново сценарій. Допомогла Ірен Роздобудько, яка зокрема виписала й жіночі образи Ольги та Орисі. Долучилися Олександр Ірванець, Пол Волянський. Так з’явився той варіант, який глядачі мають змогу побачити на широкому екрані. Також готується телевізійна версія. Адже автори фільму прагнуть, аби його побачило якомога більше глядачів. Гроші, виручені від прокату, підуть саме на створення телесеріалу «Поводир».
За нових обставин зіграти головну роль кобзаря Івана Кочерги Олесь Санін запропонував нашому землякові з міста Брусилова, популярному театральному і кіноактору заслуженому артистові України Станіславу Боклану.
«Стас можливо до цієї ролі дуже багато років ішов. Він дуже багато зробив насправді для нас. Ми спробували Стасові вдягнути ті лінзи, які Олесь замовив у Лос-Анжелесі, де є спеціальна компанія, яка їх виробляє. Йому ціла коробочка того добра прийшла. Він казав: «Я думав, що я буду очима грати сліпого. Так як Аль Пачино колись в «Запаху жінки». Але Олесь забирає в нього цю фарбу. Ну, для актора це дуже важлива фарба, розумієте. Забирає в нього очі. І в Стаса була паніка така: я не буду вдягати! Олесь йому демонструє, показує. Він реально перетворився на сліпого за секунду, як тільки вдягнув лінзи. Стас загубився в просторі. В нього почалися такі дуже природні для сліпців рухи», – розповідає Ірина Саніна.
Справді, такої ролі відомий актор ще не грав. Це можна сказати й про його колег. Багатьох робота у цій стрічці змінила кардинально. Стрічка змінює і глядачів, змушує бути пильнішим, уважнішим до своєї історії і сьогодення, брати на себе відповідальність за власне майбутнє і головне – бачити серцем.
Фільм “Поводир” особливий у багатьох відношеннях. З ним пов’язано і безліч цікавих фактів. Головну роль хлопчика-іноземця грає американець українського походження Антон Святослав Грін, який є правнуком політв’язня радянських концтаборів Михайла Сороки.
Кобзарів у фільмі зіграли більше 100 незрячих з усієї України та мандрівні музики київського, харківського та львівського кобзарських цехів.
Спеціально для головної ролі у фільмі «Поводир» Станіслав Боклан під керівництвом Володимира Кушпета та Сергія Захарця навчився грати на старосвітській бандурі та співати в кобзарській традиції.
Каскадери фільму разом з призером Параолімпійських ігор Ігорем Засядковичем відновили старовинну кобзарську техніку самозахисту костур, яка допомагала незрячим оборонятися від злих людей і собак.
Спеціально для фільму виконавиця ролі Ольги Джамала вчилася співати джаз 1930-х років. Разом з композитором Аллою Загайкевич вони провели десятки репетицій із живим оркестром. Для зйомок використовували спеціальні раритетні мікрофони. Один режисер привіз з Лос-Анджелесу, інший з Будинку радіо в Лондоні. Щоб відтворити випуск радянського кіножурналу «Кінооко», присвячений першому радянському трактору, режисер використовував раритетну кінокамеру Parvo Debrie. Такою ж камерою був знятий фільм Дзиги Вертова «Людина з кіноапаратом», визнаний найкращим фільмом в історії документального кіно.
Для зйомок у фільмі зняли з постаменту і відреставрували трактор №4, випущений у перший день роботи Харківського тракторного заводу. Оціночна вартість цієї відреставрованої машини сягає понад мільйон доларів. Для зйомок епізоду, де незрячих бандуристів везуть на смерть, волонтери власним коштом реконструювали 7 кілометрів вузькоколійної дороги біля міста Гайворон (найдовша вузькоколійка Європи).
Український Оскарівський комітет 9 вересня вибрав фільм «Поводир, або квіти мають очі» для представлення України в 2014 році на премії “Оскар” в номінації “Фільм іноземною мовою».
Нова кінострічка Олеся Саніна, яка готувалася протягом десяти років, буде цікавою найширшому колу глядачів. Прем’єра – вже 12 листопада. Фільм можна буде переглянути у всіх кінотеатрах країни. Зокрема, і в Житомирі, в кінотеатрі «Мультиплекс», який і організував допрем’єрний показ фільму та зустріч з творчою групою. Серед глядачів у залі були люди з вадами зору, які мали змогу сприйняти фільм за допомогою спеціального обладнання.
Ті, хто побував на допрем’єрному показі, одноголосно сказали, що переглянуть стрічку ще раз. Бо отримані враження допоможуть по-іншому осмислити деякі сцени фільму. А разом з тим – переосмислити і власне життя. Адже історія, як відомо, ходить по колу. І саме ми мусимо зробити все, аби страшні її сторінки більше ніколи не повторилися.
Фото із показу можна переглянути у нашому ФОТОЗВІТІ уже зараз.
