tyzhden.ua
«Я допомагаю сім’ям військовослужбовців, мене страшенно обурює, як сьогодні держава їх “кидає”. Є закони, які дуже багато обіцяють, а в реальності, можна сказати, наші вдови бомжують», – каже житомирський волонтер, майор у відставці Олег Бойко.
Мати право і отримати – між цим у нас завжди було провалля. А в тому, що чиновник знайде масу причин, щоб відмовити – годі сумніватись. Ордени, нагороджених посмертно, не справляють враження на тих, хто розподіляє квартири в Житомирі. Розповідає вдова капітана Сергія Шулікова, посметрно нагородженого Орденом Богдана Хмельницького: «У мене був чоловік-красень, спортсмен, не пив, не палив. Батьки нам залишили квартиру, ми в ній жили, взяли кредит на автомобіль… У нас двоє дітей, і я чекала на третю. Коли я була на сьомому місяці вагітності, мій чоловік загинув… Недавно почала ненадовго залишати молодшу донечку і збирати документи на отримання житла. Вважаю, що мої діти, які ростимуть без батьківської любові, мають на це право. Їх троє, їх треба годувати, одягати, вчити. Коли я знатиму, що їм хоча б є де жити, вже буде спокійніше. У перші дні своїх митарств я стикалася з людською халатністю, чиновники не хотіли мене слухати. Зараз уже ставлення інше, але все одно питання жодним чином не вирішується».
Світлані Шуліковій та іншим вдовам військовослужбовців на громадських засадах допомагає юрист Юрій Коржилов, член Правління громадської організації «Ветерани повітряно-десантних військ «Союз десантників Житомирської області». Він цитує законодавство: «Відповідно до ч.3 ст. 40 Житлового кодексу Української РСР(чинний донині – Ред.) у разі смерті громадянина, який перебував на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, за членами його сім’ї зберігається право подальшого перебування на обліку. Статтею 47 того ж Кодексу визначена норма житлової площі в Україні, яка встановлена в розмірі 13,65 кв. м. на одну особу. Згідно чинної Постанови виконкому Житомирської обласної ради від 7.01.1985 року № 4 рівень середньої забезпеченості громадян житловою площею у місті Житомир визначений у розмірі 7,5 кв. м».
У міській раді Світлану Шулікову не хочуть ставити на квартирну чергу, адже на черзі мав би бути ще її чоловік як кадровий офіцер. Так само не стояв у черзі на житло і Олександр Книш, загиблий старший сержант 13 батальйону 95 бригади. З дружиною та двома дітьми 31-чоловік проживав у селі Левків під Житомиром. Однак після втрати чоловіка Марина Книш залишається ні з чим: мати загиблого Олександра дозволяє невістці й онукам жити в її будинку до літа. Мовляв, була б синові доброю дружиною, на війну не відпустила б, а тому – влаштовуй далі своє життя, як знаєш, живи, де хочеш. Марина в будинку свекрухи прописана не була.
«Нас дуже підтримують волонтери: одягом, харчами, організували для нас 10-денну поїздку у Карпати. Я зверталася до Житомирської ОДА. Там знають мою ситуацію. Пройде час – і нам дівайся на всі чотири сторони. А за свою заробітну плату фельдшера амбулаторії та за виплати на дітей – це 2060 гривень на двох – я нічого не придбаю. До своїх батьків із дітьми теж не можу піти – у їхньому будинку проживає шестеро людей, – розповідає Марина Книш. – Всі необхідні документи я зібрала: свідоцтво про смерть чоловіка, опис умов, в яких ми проживаємо, є довідка від БТІ, моя заява з проханням сприяти у виділенні житла».
Є дружини загиблих військовослужбовців, які не хочуть ані спілкуватися з журналістами, ані бігати чиновницькими коридорами-кабінетами. Волонтер Олег Бойко знайомий із усіма особисто. «Ніде жити дружині й дітям Олексія Крементаря. Облрада прийняла рішення про закупку їй квартири у Житомирі на вулиці Щорса, 155, але коли цей будинок буде зданий в експлуатацію – невідомо. Вдова старшого солдата Олександра Якимова живе у райцентрі Радомишль у хаті своєї матері з шестимісячною дитиною. Хата дуже сира, від того у дитини проблеми зі здоров’ям. Я возив туди німецьких волонтерів. Кажуть, треба щось із цим робити. Влада їй відмовляє – не стояли на черзі. Вдова Героя України, командира батальйону Тараса Сенюка живе у службовому гуртожитку. Їй сказали: ви отримали 600 тисяч гривень за втрату чоловіка, придбайте за ці гроші житло. Але це зовсім інші кошти, і ця сума ділиться між усіма найближчими родичами загиблого. Одним із перших загинув капітан 95 бригади Вадим Забродський. Його сім’я проживає у двокімнатній службовій квартирі. Коли звернулися, аби вивести це житло з числа службового, то Міністерство оборони надало відповідь: це питання не на часі».
За повідомленням Житомирської міської ради, впродовж 2012-2014 років статус жилих приміщень Житомирського гарнізону надано 35 квартирам. Поки що про їхнє переведення з числа службового не йдеться. Залишається вірити, що за 2 роки – термін, який держава дає сама собі на виділення житла сім’ям загиблих військовослужбовців, щось зміниться. «Ми, волонтери, з цими проблемами вже зверталися в Адміністрацію Президента. Радник з юридичних питань відмовився цим займатися», – розповідає Олег Бойко.
На запит Тиждень.ua у Житомирській ОДА відписують, що питання житла військовослужбовців – це компетенція виконкомів районних, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У Житомирській міській раді повідомляють, що на 10 листопада до них надійшло 5 звернень від членів сімей загиблих учасників АТО. Але жодна сім’я загиблого, яка потребує поліпшення житлових умов, не перебуває на обліку.
Здавалося б, чиясь добра воля – і всіх поставити у чергу на житло. Однак юрист Юрій Коржилов називає й іншу перешкоду. «У Житомирі просто відсутнє новозбудоване житло. Крайній розподіл був по вулиці Жукова, 4, розподілили все. Обіцяють до кінця цього року здати в експлуатацію багатоквартирний будинок на Щорса, 155, але, якщо це й станеться, то чи перепаде щось сім’ям героїв?». Відповідь на це запитання знову шукаємо у Житомирській міській раді – просимо надати перелік осіб – потенційних власників квартир у будинку на Щорса. На це відписують таке: «120-квартирний будинок № 155 на вул. Щорса будувався з 2005 року за кошти наступних інвесторів: фізичні особи – 62 чол., фізичні особи, що проінвестували кошти за квартири через Державний фонд сприяння молодіжному будівництву – 43 чол., юридичні особи – 14. Після здачі будинку в експлуатацію, вказаними вище інвесторами, буде оформлено право власності, відповідно до чинного законодавства». Отож, стає зрозуміло, що на житло у довгобуді сім’ям загиблих військовослужбовців не варто сподіватися.
Шукаємо інші можливості вирішення проблеми з Юрієм Коржиловим: «Хіба що держава могла б закупити житло сім’ям загиблих на вторинному ринку. Але кошти повинні виділятися не з ефемерної суми вартості житла, надуманої десь у Кабінеті Міністрів чи десь-інде, а з реальної вартості житла у конкретному регіоні». Так, обласна рада виділила 707,9 тис. грн. для закупівлі житла сім’ям загиблих військовослужбовців. Запланували придбати житло трьом таким сім’ям. Але, враховуючи дійсні ціни на квартири у Житомирі, це не вдасться зробити. «Маємо знати, що ніхто не може сказати, – продовжує Юрій Коржилов, – ми от даємо таку суму коштів на придбання житла, а решту доплачуйте самі. Ні. Відповідно до закону, військовослужбовці, члени їхніх сімей, забезпечуються житлом за рахунок держави. Держава зобов’язана взяти на себе повну відповідальність. Крапка».
