ТРК “ВІК”
Навряд чи останнім часом бердичівляни чекали на якийсь потяг із таким нетерпінням, як на цей. Так можна чекати лише на приїзд рідних кожному українському серцеві героїв, котрі повертаються у відпустку зі страшної війни…
Вони мали прибути до Бердичева увечері 11-го грудня, але зустріч відбулася лише наступного ранку. Локомотив ішов на чолі кількох платформ з військовою технікою та двох вагонів, у вікнах яких виднілися обличчя бійців-артилеристів. І навіть скажена втома, навіть сірі, землистого кольору, обличчя та запалені очі не могли приховати того випромінювання, що йшло від чоловіків, яким за останні місяці довелося побачити стільки, що не уявити жодному, хто не був поруч із ними.
Але ж їх і чекали! Безліч плакатів, синьо-жовтих кульок та сяючих посмішок вперемішку зі слізьми свідчили про те, що Бердичів та його армія – 26-та Бердичівська артилерійська бригада – єдині.
Василь Мазур, Бердичівський міський голова: «Серця усіх бердичівлян, присутніх тут, переповнені радістю. Через повернення наших побратимів, наших рідних, які виконували свій військовий обов’язок протягом 6-8 місяців… Думаю, що той патріотизм, який ми тут бачимо, дозволить Україні вийти з цієї важкої ситуації.»
Олександр Ревега, депутат Житомирської обласної ради: «Вдячність вам, за ваш героїзм, дяка вашим матерям, батькам, котрі народили вас, наших героїв. Хочеться, аби ця війна закінчилася, і ви більше туди не поверталися. Слава Україні!»
Очолюваний ним підрозділ перебував на сході з червня місяця, розповідає Віталій Вітковський. 1-й заступник командира самохідного артдивізіону журналістам доповідає по-військову чітко: на сході вони захищали територіальну цілісність України, до Бердичева прибули, аби відновити боєздатність та отримати нову техніку. Через певний термін, мовляв, вернуться до зони АТО. Ну, і що не менш важливо…
Віталій Вітковський, 1-й заступник командира гарматного самохідного артдивізіону: «Поставленні нам завдання ми виконували у повному обсязі. Нарікань з боку командування не було. Хочу висловити подяку нашій самообороні, волонтерам, міській владі та усім бердичівлянам за підтримку і тепло.»
Здавалося б, зовсім недавно, бійці 7-ї батареї були у гостях колективу Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, а їхній командир Володимир Русінов розповідав про бойовий шлях його підрозділу, названого багатьма «фартовим». За цей час «фартові» артилеристи вже встигли добряче надавати попід хвіст ворогові і теж прибули на відпочинок.
Володимир Русінов, командир 7-ї гарматної самохідної артбатареї: «Наші хлопці і надалі продовжують тримати лінію оборони, ні на крок не відступають назад: у нас є сила, техніка. Дуже раді, що прибули, настрій позитивний. Усім хлопцям, котрі лишилися там, зичу повертатися живими.»
Здається, так довго час ще ніколи не тягнувся, діляться зустрічаючі, розповідаючи про довжелезну ніч, про те, як одному серцеві важко було впоратись одночасно з радістю, тривогою, напругою та величезною любов’ю. Так, зокрема, чекала на свого тата учениця 2-ї гімназії Юлія Волинець.
Юлія Волинець, учениця БМГГ № 2: «Всю ніч переживали, де він і як він. Чекали вже з самого ранку, на душі було тривожно, адже не знали, коли вони приїдуть. Але зараз ми вже його побачили, батько сказав, як нас любить і поїхав, на жаль. Уже ввечері поспілкуємося.»
Після кількахвилинних обійм, теплих слів та поцілунків бійці знову зайняли місця у вагонах. Ще якийсь час – на розвантаження техніки й решту невідкладних справ, аби увечері у колі найближчих людей відсвяткувати приїзд до рідної домівки, кілька тижнів побути у мирній тиші та знову повернутися до справи, назва якій «Батьківщину захищати». Але все це буде потім, а поки що…
Руслан Крижанівський, командир гармати: «Зустріч красива, відчуття добрі, все нормально. Хочеться закінчити те, що почали. Ворога далі ми не пропустимо. Очікуємо нову техніку і через місяць-півтора знову назад – міняти хлопців. Все буде добре – ми переможемо. Слава Україні!»
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
