Житомирянину Івану Никифоровичу 105 років і у нього хороший слух, ясний розум та прекрасна пам’ять. Потомствений дворянин пам’ятає свої зустрічі з царем Миколою II, Троцьким, Будьонним, Ворошиловим, Молотовим, Калініним … Правда, довгожитель зізнається, що останнім часом зір став підводити. Телевізор він дивиться, а ось газети йому читають вголос донька чи онуки.
Живе пенсіонер з єдиною дочкою Людмилою та її сім’єю в приватному будинку. На прохання поділитися «чудодійною» дієтою ювіляра жінка тільки посміхається.
– Тато обожнює все гостре, страви рясно посипає перцем і поливає оцтом, – пояснює 60-річна дочка ювіляра Людмила Іванівна. – Ні дня не може обійтися без сала. Доктор сердиться на нього, каже, що ніде не бачив такої дивної дієти для довгожителя, мовляв, в такому солідному віці категорично не можна вживати багато жирного і гострого. А тато без цього просто жити не може. Коли я за наполяганням лікаря прибираю зі столу сільничку, перечницю, оцет і не купую сало, тато їсть неохоче, починає хандрити. Категорично не згодна з медиками! Вважаю, що кожна людина повинна харчуватися не “як годиться», а так, як йому підказує організм.
– Якщо вранці не з’їм шматок гарненько поперченного сала, весь день для мене зіпсований, – зізнається 105-річний Іван Якимчук. – А так відчуваю себе 18-річним юнаком. Хочеться літати, у всьому брати участь. Сил ще багато. Звичайно ж, своїм здоров’ям, станом душі зобов’язаний дочки, яка про мене піклується.
У Івана Никифоровича, крім доньки, є онук, внучка і три правнуки. Останнім часом ювіляр все більше сидить біля телевізора і уважно стежить за новинами.
– Що ви думаєте про сьогоднішню ситуацію в країні? – Запитую у довгожителя.
– Я вже старий, тому маю право вважати себе мудрим, – відповідає Іван Никифорович. – Війна – величезне горе для всіх. Те, що відбувається сьогодні, викликає жаль, здивування, розчарування і біль. Росія хоче нас побороти. Напевно, сам Гітлер був би в шоці, дізнавшись, що російські воюють проти українців. Раніше ми сиділи в одних окопах, вважалися братами. Мені страшно і гірко дізнаватися про втрати з обох сторін. Але прості люди в цьому не винні. Думаю, звичайні громадяни Росії не хочуть воювати з Україною, їх змушують. Не знаю, що з ними роблять, тільки вони вбивають не з власної волі. Не треба їх за це проклинати. Потрібно зрозуміти, надоумити, зупинити. Зробити це мирним шляхом. Не варто розраховувати на підтримку ззовні. Європа і Америка наче на нашому боці, але ми поки не відчули від них реальної допомоги.
Хочу сказати, що пережив не одну війну і знаю, що немає нічого більш жахливого. Немає нічого гірше втрати друзів, які врятували тобі життя в бою. Немає нічого страшнішого плачу матері, яка втратила свою дитину.
… Народився Іван Якимчук в січні 1910 року в селі Серби Ємільчинського району Житомирської області в сім’ї дворянина. Його батько був полковником царської армії і отримував пристойну платню, тому мама не працювала. У їхньому особняку в селі Соколів сьогодні знаходиться середня школа. Серед прямих родичів довгожителя – найвідоміші в ту пору прізвища Мезенцевих і Терещенко.