Чим відзначилася судова система часів Януковича, окрім того, що кидала за ґрати громадських активістів? Звичайно, тим, що всіляко сприяла відбиранню майна у власників на користь людей «сім’ї». Масштаби рейдерства, яке процвітало з 2010 по 2014 рік – просто неймовірні. Причому, грабували не лише заможних співгромадян, відбираючи в них добре налагоджені бізнеси, а й іноземних інвесторів, брутально порушуючи усі міжнародні домовленості.
Яскравим прикладом того, як судова система сприяла пограбуванню іноземного інвестора, є історія рейдерського захоплення кондитерської фабрики «Житомирські ласощі».
Іноземний інвестор – швейцарська компанія Delta Capital SA (основний співвласник – американський громадянин Юрій Лєщинський), що мав 95% акцій ЗАТ «Житомирські ласощі», був позбавлений своєї власності. Кондитерська фабрика, в яку Лєщинський вклав мільйони доларів і 10 років свого життя, у 2010 році несподівано перейшла до нового власника – російського громадянина Ігоря Бойка, якого у 2007 році Лєщинський найняв представляти свої інтереси в Україні.
Рейдерському захопленню сприяла ціла низка незаконних судових рішень, а також дії державного реєстратора та представників деяких державних органів, зокрема Житомирського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Як це сталося? Ігор Бойко, користуючись наданим йому дорученням на ведення господарської діяльності, змінив топ-менеджмент фабрики, поставивши «своїх» людей. Далі з’явилося рішення суду, яке заборонило голові спостережної ради ЗАТ Юрію Лєщинському вчиняти будь-які дії. Потім Бойко і його посіпаки ініціювали судовий процес, за допомогою якого «скасували» акції третього-шостого випусків, що перебували у власності іноземного інвестора і міноритаріїв-працівників підприємства. Статутний фонд ЗАТ був штучно зменшений у п’ять разів. Після чого на інсценованих загальних зборах акціонерів, на які справжніх акціонерів не допустили, було проведено злиття ЗАТ «Житомирські ласощі» (балансовою вартістю 400 млн грн) та фірми-пустушки «Будстайл-ХХІ».
Останню завчасно зареєстрував Ігор Бойко. До її статутного фонду він вніс усього 63 тис. грн. у вигляді офісних меблів та кількох одиниць оргтехніки. Як передбачалося (і навіть видно з назви), основним видом діяльності «Будстайл-ХХІ» мало стати будівництво, а ніяк не випуск цукерок, вафель та печива.
ЗАТ «Житомирські ласощі» перестало існувати, замість нього виникло ТДВ «ЖЛ». Частка Ігоря Бойка у новоствореному підприємстві зараз становить 97%, ще 3% розділили його поплічники.
«Рейдерство, з яким стикнулися акціонери ЗАТ «Житомирські ласощі», базувалося виключно на судових рішеннях. Саме рішення, прийняті вітчизняними суддями, позбавили іноземного інвестора Delta Capital SA його інвестицій, без будь-якої компенсації, без відшкодування, навіть без залучення до цих процесів. Усе робилося тишком-нишком, за спиною інвестора – власника 95% акцій. Про те, що його позбавили власності, інвестор (він же голова наглядової ради ЗАТ) дізнався лише тоді, коли його не допустили на загальні збори акціонерів. Треба сказати, що власності позбувся не лише мажоритарний акціонер, а й 400 міноритаріїв-працівників фабрики, які теж втратили свої частки через рейдерські дії», – розповідає юрист Наталя Мельник, яка представляє інтереси швейцарської компанії-інвестора в українських судах.
Звісно, іноземний інвестор і ошукані акціонери-міноритарії не могли змиритися з такою несправедливістю і почали шукати правди в судах. Проте марно. Бо проти них була ціла судова машина, якою вміло керував один з одіозних представників попереднього політичного режиму. Саме правники з його юридичних фірм були залучені рейдером до здійснення цієї зухвалої операції з відбирання майна у іноземного інвестора.
До розгляду справ щодо «Житомирських ласощів» долучилися майже 300 суддів у судах різних юрисдикцій і різних інстанцій. Часто-густо представники інвестора та акціонерів стикалися з тим, що різні справи за участю тих самих сторін, всупереч нормі про автоматизований розподіл справ, розглядали одні й ті самі судді чи навіть колегії суддів. Ці ж судді, що виносили неправосудні рішення, всіляко блокували вихід справи на вищий рівень, а до касації у Верховному Суді України взагалі жодну справу не допустили.
«На наш погляд, усе це стало можливим завдяки судовій реформі 2010 року, яка значно звузила права фізичних та юридичних осіб на правосуддя та зробила суди підконтрольними іншим гілкам влади. По-перше, учасників процесу позбавили права заявляти відвід судді у ході процесу (зробити це можна лише до його початку), більш того, клопотання про відвід має розглядати сам суддя, якому виражають недовіру. Тож, не дивно, що жодне наше клопотання про відвід судді (чи колегії суддів) не було задоволене. По-друге, вищим спеціалізованим судам було надано право на власний розсуд вирішувати, чи допускати справу до касації у Верховному Суді України. Таким чином, нас позбавили можливості домогтися скасування завідомо неправосудних рішень у найвищій судовій інстанції. По-третє, судова реформа 2010 року значно скоротила обсяг повноважень ВСУ, позбавивши його змоги вирішувати питання процесуального права. Це унеможливило звернення до ВСУ з приводу численних процесуальних порушень, що мали місце при розгляді наших справ», – веде далі Наталя Мельник.
За словами пані Наталі, судді вирішували складні справи буквально за лічені хвилини, жодного разу не намагаючись з’ясувати всі обставини справи, виявити чи витребувати докази щодо цієї справи у відповідача чи причетного до справи державного органу.
Іноземний інвестор мав велику надію, що зі зміною влади суди перестануть відпрацьовувати «замовлення». І дійсно, деякі зрушення стали помітні. Нарешті в деяких процесах суди почали розглядати позовні заяви ошуканих акціонерів ЗАТ «Житомирські ласощі», і мало не вперше почали з’являтися рішення на їх користь.
Першою ластівкою стала постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року, що скасувала, визнавши неправомірною, довідку Пенсійного фонду про відсутність заборгованості, яка містилася в пакеті документів, поданих державному реєстратору для припинення ЗАТ «Житомирські ласощі». Ця довідка була невстановленого зразку та ще й видана завчасно, до того, як ПФ здійснив перевірку.
Проте 5 листопада 2014 року судді Житомирського апеляційного адміністративного суду Валентина Євпак, Михайло Капустинський та Віктор Шидловський скасували цю постанову всупереч тому, що існували три судові рішення про наявність у підприємства заборгованості перед ПФ. Паралельно ті ж судді під надуманим приводом відмінили одне з судових рішень щодо наявності вказаної заборгованості.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 червня 2015 року відмінив рішення апеляції та направив справу на новий розгляд, знову у той самий Житомирський апеляційний адміністративний суд. Зрештою, апеляційна інстанція таки відмінила свою ж постанову від 5 листопада 2015 року.
Другою, значною, перемогою стала постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року, якою було визнано протиправними та скасовано всі записи до ЄДР, що стосуються рейдерського захоплення ЗАТ «Житомирські ласощі», а саме: записи про припинення ЗАТ «Житомирські ласощі» у зв’язку з реорганізацією і створення ТДВ «ЖЛ» шляхом злиття ЗАТ «Житомирські ласощі» та ТОВ «Будстайл-ХХІ» та всі наступні записи по ТДВ «ЖЛ».
Підставою для прийняття такого рішення став лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 26 червня 2015 року, з якого позивачам стало відомо, що злиття ЗАТ «Житомирські ласощі» з ТОВ «Будстайл-ХХІ» протирічить вимогам чинного законодавства, бо злиття акціонерного товариства можливе лише з акціонерним товариством, і що при будь-якій реорганізації ЗАТ «Житомирські ласощі» частки наявних акціонерів повинні конвертуватися у відповідні частки (паї) новоствореного товариства.
Треба зауважити, що подібні рішення судді виносять, незважаючи на шалений тиск, якому піддаються з боку рейдера. Як не смішно це звучить, рейдер створив власну громадську організацію під назвою «Народний люстратор» і тепер дуже гучно і наполегливо вимагає люстрації тих суддів, прокурорів, представників МВС та податківців, які встають у нього на шляху або намагаються відновити ошуканих рейдером людей у їх законних правах. Треба віддати належне тим, на жаль, небагатьом принциповим служителям Феміди, які не піддаються ні на заманливі пропозиції, ні на погрози, ні на нахабні маніпуляції рейдера.
Проте радіти перемозі трохи завчасно. 12 жовтня ц.р. Житомирський апеляційний адміністративний суд за головуванням Катерини Франовської знову скасував рішення першої інстанції, яке було на користь відновленню справедливості. Причому, відповідну постанову виносили вже добре знайомі судді: Михайло Капустинський та Віктор Шидловський, до яких приєднався суддя Євген Мацький.
«На жаль, і сьогодні ми стикаємося з ситуацією, коли суди, що за часів Януковича відпрацьовували відповідні вказівки, продовжують діяти на корись рейдерові», – каже Н. Мельник.
Сьогодні Україна знаходиться у дуже незадовільній економічній ситуації та намагається залучити іноземні інвестиції. Проте чи може сьогодні влада гарантувати інвесторам правовий захист, якщо в судах усе ще працюють причетні до рейдерства судді?
Люстрація ручних суддів режиму Януковича, на яку сподівалася громадськість після Майдану, сьогодні під великим питанням. Суддівський корпус робить все, щоб зберегти статус-кво і чинить неабиякий опір реформуванню судової системи. Останній аргумент третьої влади – висновки Венеціанської комісії з питань правосуддя, яка вважає, що хоча люстрація – це крок до розвитку демократії, однак звільнення всіх суддів лише на підставі того, що вони працювали за часів злочинного режиму (тобто покірно обслуговували цей режим), не відповідає європейським стандартам.
Дійсно, з точки зору демократії, колективної відповідальності не буває, є лише індивідуальна, кожна людина має відповідати лише за свої дії, а не за вчинки своїх колег по цеху.
Крім того, європейський підхід до питання правосуддя диктує, що судова влада має бути повністю незалежною, тому суддю не можна притягувати до відповідальності за винесені рішення, навіть неправосудні, бо він, як і будь-яка людина, може помилятися. Мовляв, його помилку все одно виправить суд вищої інстанції, тож справедливість у будь-якому разі візьме гору. Дійсно, в ідеалі так і має бути. Але давайте зважимо на українські реалії і відверто відповімо на запитання: чи можливе чесне і справедливе правосуддя в Україні без повного перезавантаження судової системи?
Антон Зарицький
www.1.zt.ua
