«Народила мене мати у святу неділю,
Дала мені нещасну Долю – де її подіну?
Піди ти, нещасна Доле та в полі загубися,
А за мною, молодою, та й не волочися!»
З народної пісні
Наші предки вірили, що долю дає Бог та мати, від неї не втечеш і не сховаєшся. Хіба, що прохатимеш її бути хоч часу від часу милостивою.
У дохристиянські часи 7 грудня дівчата готували вечерю на святій воді. Потім брали миску зі стравою, обгортали її рушником і йшли до воріт закликати Долю: Доле, доле, де тя виглядати? Йди до нас вечеряти!” – примовляли, залізаючи на ворота або тин. І прислухалися: якщо озвався десь півень – це означало, що доля обізвалася, коли ж ні – значить доля не хоче чути дівочого голосу. І тоді дівчинаблагала: «Доле, доле, не опусти, прийди до мене, навісти!»
У народі 7 грудня вважалося жіночим святом. Дослідники дохристиянських вірувань вважають, що колись це було свято «Дівочої долі», але згодом церква пов’язала його з великомученицею Катериною, мощі якої поховані 307 року і віднайдені у VІІІ сторіччі.
Напередодні свята дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи у такий спосіб кількох хлопців. Серед них мав бути і яблуневий листочок «для дівчини». Лягаючи спати юнка читала молитву Долі, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопця витягти одного з листків. Зранку у день Катерини зносили продукти «в складчину» в одну з осель і готували борщ та кашу. На спільну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошення, щоправда лише тоді, коли дівчата закінчували ворожити. Після обрядової вечері влаштовували «пісні вечорниці», де всі брали участь у різноманітних іграх та забавах.
За церковним календарем 7 грудня вшановують великомученицю Катерину, великомученика Меркурія та преподобного Меркурія.
Іменинники 7 грудня:
Катерини, Порфирії, Августи, Симони та Меркурії.
Ім’я Катерина має грецьке походження від «катаріос», що означає «чиста, непорочна». Зазвичай в уяві багатьох людей це ім’я асоціюється з величавістю та владою, однак у житті Катерини найчастіше нічого спільного з цими уявленнями не мають. Уже в дитинстві вони виділяються певною своєрідністю характеру. Зокрема, люблять робити запаси, при цьому виявляючи деяку жадібність. Амбітна, важко переживає чиюсь перевагу. Добре справляється з будь-якою роботою. Дорослі Катерини мають багато прихильників, однак чоловіка шукають близького за психологічним складом. Постійно хвилюється через дрібниці. Інколи здійснює непередбачувані вчинки. І тому їй потрібен чоловік, який би вселив у неї почуття впевненості.
7 грудня народились:
1811 — Микола Устиянович, український письменник і громадський діяч. Окремі його вірші ««Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали українськими народними піснями.
1871 — Микола Вороний, український поет, громадсько-політичний діяч, театрознавець, перекладач. У 1917 р. був одним із засновників і режисерів Українського національного театру. Автор поетичних збірок «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», поеми «Євшан-Зілля».
1900 — Катерина Білокур, українська художниця-самоучка, майстер українського народного декоративного живопису. Автор картин «Півонії», «Богданівські яблука», «За селом», «Натюрморт», «Хата в Богданівці», «Гай», «Колгоспне поле» та ін.
«Як би ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» (Пабло Пікассо про Катерину Білокур)
7 грудня відзначають:
- День місцевого самоврядування
- Міжнародний день цивільної авіації
Чи знаєте ви, що:
Точна дата народження Катерини Білокур невідома. Сама вона називала і 23-є, і 24 листопада, і 1900, і 1901 рік. Офіційною датою її народження зрештою визнали 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було найлогічніше, адже цей день — день Святої Великомучениці Катерини.
Цікава деталь. Катерина знехтувала чоловіком через те, що він подарував їй букет квітів. Сказала «Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?».
У 1939 році випадок змінив долю Катерини Білокур. По радіо вона почула пісню у виконанні уславленої Оксани Петрусенко. Почуте так вразило Катерину, що вона звернулася до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко». І лист дійшов до адресата. Доданий до нього малюнок калини на шматочку полотна вразив Оксану Петрусенко. Порадившись із друзями — В.Касіяном і П.Тичиною, вона звернулася у Центр народної творчості. До обласного центру надійшло розпорядження — з’їздити в Богданівку, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами. У результаті, через рік у Полтавському будинку народної творчості відкрилася перша персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, що складалася лише з 11 картин. Проте вона мала величезний успіх.
Пабло Пікассо був у захопленні від робіт української художниці Катерини Білокур (1900—1961). Коли в 1954 році він побачив її на виставці, то сказав, що її роботи геніальні і порівняв її з відомою художницею Серафін Луіс. (За мат. Вікіпедії)
«Рідна країна»
