UA Modna
Той факт, що чимало композиторів-класиків мали досить трагічну долю нам достеменно відомий. Багато з вас знає, що Бах все життя був наймитом, нехай навіть у найшанованіших аристократичних родинах Німеччини, Вівальді помер злидарем далеко від рідної Італії, Бетховен страждав від глухоти, а Моцарт і Шопен пішли з життя надто рано. Проте Шуберт був навіть молодший за двох останніх, коли хвороба здолала його: Францу був всього лише 31 рік, з яких чимало він боровся з недугами.
Незважаючи на невтомну працю і схвальні відгуки молодих колег-музикантів, Шуберт ніяк не міг забезпечити собі гідне життя самою лише музикою. Партитури його великих творів видавці ігнорували, у постановці опер йому відмовляли, посилаючись на слабке лібретто. Зазвичай своєю творчістю він міг поділитися тільки у віденських салонах та з друзями на невеличких закритих концертах, що виконувалися аматорським оркестром і називалися “шубертіадами”.
Шуберта впізнавали лише завдяки коротким пісенним творам, месам і квартетам, але талант його простягався набагато далі. Він творив опери, симфонії та музичні цикли досконалі й водночас абсолютно нові у своєму звучанні. Певно саме через цю новизну його твори викликали підозру у музичних критиків і тогочасних авторитетів.
Його богемна молодість була бурхливою, не менш ніж пізніше у художників-прерафаелітів, що проголосили романтичний бунт у живописі та поезії Вікторанської Англії. Сам того не розуміючи, Шуберт став передвісником романтизму, фактично його творцем в музиці. Але перш за все він був неслухняним і мрійливим хлопчиськом, що направляв свої задуми і ноти проти законів святенників і прагнув свободи, визнання і любові. Він переживав арешти і злидні, примусове вигнання друзів-однодумців австрійським урядом. Дні й ночі невтомної творчості чергувалися з молодечою розпустою і важким похміллям.
Коли Шуберту було 26 у нього діагноствали сифіліс. Лікування було страшнішою мукою, ніж сама хвороба, але композитор тільки глибше занурився у музику і створив такі шедеври як “Зимова подорож”, “Ти спокій” і “Ave Maria”. Тоді ж він працював над Симфонією № 8 сі-мінор (D.759), якій судилося отримати славу геніального, але й найбільш загадкового твору Шуберта.
Її називають “Незавершеною” (Unvollendete) симфонією, адже замість традиційних для класичного циклу 4-х частин, вона містить лише дві. У фортепіанному варіанті збереглися нариси трьох частин, але в партитурі композитор записав тільки дві. Суперечки про причини незакінченості цього дивовижного твору ведуться дотепер. Скоріше за все композитор збирався писати звичайну чотиричастинну симфонію. У своїх ідеалах він тяжів до Бетховена, про що свідчить “Велика” мажорна симфонія. Але написавши перші дві частини, Шуберт міг просто злякатися того, що вони вийшли абсолютно новаторськими, і не були схожі на все написане в цьому жанрі до нього. Ймовірно, композитор не зрозумів, що створене ним – шедевр, який відкриває нові шляхи в розвитку симфонії, визнав свою спробу невдачею і покинув роботу.
За життя Шуберту вдалося дати лише один великий концерт, який пройшов зі значним успіхом, однак всі світлі надії на успішне майбутнє були безжально знищені хворобою. Композитору вдалося здолати сифіліс, але тиф став його смертельним вироком. Він був похований неподалік від Бетховена, а його невеличкі музичні фантазії і пісні були опубліковані значним тиражем, бо, як і годиться у світі мистецтва, після смерті заробити на художнику можна значно більше, ніж за його життя.
Навіть найближчі друзі та родичі не знали про існування багатьох масштабних творів митця. На щастя, чимало партитур збереглися у різних архівах. Рукопис Симфонії №8 було випадково знайдено приятелем композитора Анцельмом Гуттенбреннером у 1865 році (через 37 років після смерті автора) в архіві музичного товариства Грацу, для якого Шуберт писав цей твір, як подяку за визнання його почесним членом цього товариства. Не зважаючи на “незавершеність”, будь-якому здібному музиканту було зрозуміло наскільки велична ця симфонія. На великій сцені вона була вперше виконана в грудні 1865 року – через 43 роки після створення, і одразу підкорила світ.
Перша її частина звучить як соната в темпі allegro – емоційно і певною мірою агресивно. У ній навіть лунає вальсова тема, що змінюється драмою, і коли основна тема нарешті проривається на поверхню крізь нищівні акорди, вона видається надломленою, забарвленою скорботою. У другій частині постає інша образність, наче пошук нових, світлих сторін життя, примиреність з ним. Романтичний герой, що пережив душевну трагедію, шукає заспокоєння. Закінчується все поступовим розчиненням початкової теми у тиші. Так звучить довершенність.
Франц Шуберт так і не почув своєї симфонії з великої сцени, можливо, він навіть не вірив у те, що її виконає принаймні аматорський оркестр, а його задум, глибина ідеї та причина зневіри назавжди залишаться для нас таємницею.
