www.obnovi.com
В двадцятих роках 19 століття в замку Антона Радзивіла в Бердичіві (Житомирська область) мешкав найвидатніший польський композитор та піаніст Фредерік Шопен. У той час молодий музикант навчався у відомого майстра гри на клавішних інструментах, чеха Живного.
На Шопена звернув увагу А. Радзивіл і надав йому кошти для здобуття вищої освіти. Живучи в Бердичеві, Ф. Шопен керував роботами із реставрації органа. У тіж двадцяті роки був збудований костел Святої Варвари, в якому 2 березня 1850 року Оноре де Бальзак повінчався з Евеліною Ганською.
Як пише газета “День”, напівлегенда-напівбувальщина розповідає, що після вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською біля стін костелу Святої Варвари відбулася одна цікава розмова. Старий бердичівський кравець поцікавився,де мсьє пошив свій сюртук. Почувши у відповідь, що мсьє Бальзак пошив сюртук у Парижі, й уточнивши, яка відстань розділяє два міста, старий кравець із подивом резюмував: «Подумати тільки, так далеко від Бердичева, а шиють дуже пристойно».
Та найдивніше, що в цій пам’ятці усного фольклору нічого
неправдоподібного нема. У середині минулого століття Бердичів був великим
містом, яке підтримувало економічні та культурні відносини не тільки з
багатьма містами України та Росії, а й, як нині прийнято казати, далекого
зарубіжжя.
Звернімося до джерел історії міста. Існує кілька версій
походження назви «Бердичів». За першою — воно походить від назви племені
берендеїв — бердичів, переселених на землі Київської Русі. Згодом ця назва
видозмінилася і набула сучасної форми. За іншою версією, назва походить
від власного імені Бердич. Коли частина земель Київської Русі опинилася
під владою великих литовських князів, ця місцевість стала володінням Бердича,
підданого князя Вітовта. Потім Бердич заснував хутір, який отримав назву
Бердичева.
Третя версія підкріплена документально: перша писемна згадка
про Бердичів з’явилася 1546 року як про прикордонне село Беричикове, що
знаходиться у володінні роду Тишкевичів. А в наступному документі — описі
майна Тишкевичів за 1593 рік — уже записано: «…Бердичів розташований
над річкою П’яткою… У цьому містечку замок розпочато будувати».
Прикордонне розташування між землями Польщі та України
визначило весь подальший хід історії Бердичева. Саме йому місто зобов’язане
і своїм процвітанням, і випробуванням, які випали на його долю.
Один із представників українського роду Тишкевичів — Януш,
воєвода Київський, побудував 1627 року монастир босих кармелітів і передав
йому у володіння Бердичівський замок разом із найближчими селами. В той
час між католицькою та православною церквами йшла напружена боротьба. Католицька
церква була могутнім інструментом підкорення українського народу Польщі.
І цілий ряд родовитих українських прізвищ із корисливих міркувань поміняли
православну віру на католицьку.
Чернечий орден кармелітів відігравав не останню роль у
поширенні католицизму. Історія ордену бере свій початок від 1156 року,
коли на горі Карміле біля джерела Святого Іллі утворилася община відлюдників.
Статут кармелітів, затверджений 1224 року Папою Гонорієм III, був дуже
суворим. Кожен кармеліт мусив жити в труді та молитвах. У 1247 році Папа
Інокентій IV дав їм менш суворий статут і зарахував до числа жебракуючих
орденів. Це призвело до поділу чернечого ордену на обсервантів або «босоногих
кармелітів», які залишилися жити в колишній суворості та конвентуалів —
«взутих кармелітів», які жили за пом’якшеним статутом.
У 1634 році Бердичівські «босі кармеліти» розпочинають
будувати підземний Маріїнський костел, а також цілий ряд господарських
будівель. Монастирські споруди обносяться високими валами та глибоким ровом.
На валах встановлюються гармати. Укріплення монастиря, котрі охоронялися
гарнізоном, не раз ховали навколишніх жителів від ворога.
Велику популярність монастирю принесла чудодійна ікона
Божої матері. На поклоніння до неї сходилося багато віруючих, що позитивно
відбилося на розвиткові торгівлі та добробуті населення Бердичева.
Та історичні катаклізми не залишали осторонь кармелітської
обителі. 1648 року, під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького,
загін козаків, здолавши опір воєводи Тишкевича та гарнізону, зруйнував
замок і вигнав ченців. Постійні розбрати між ченцями та власниками міста
теж заважали спокійному життю Бердичева. 1663 року кармеліти повернулися
і навіть встигли відновити монастир, але вже 1684 року були знову вигнані
спадкоємцями Тишкевичів. Після цього протягом тридцяти років польський
трибунал розглядав цю справу, перш ніж відновити права ордена.
1768 року розігралася чергова драма. У монастирі, зазнавши
поразки від російських військ під Баром і Житомиром, ховалися залишки загонів
Казимира Пулавського. Фортеця була взята в облогу корпусом генерала Кречетникова
й піддана артилерійському обстрілові. За архівними даними, на місто було
кинуто 1569 ядер, 711 гранат і 84 запалювальні бомби. Через двадцять п’ять
днів, ті що перебували в облозі, були вимушені капітулювати.
Але війни війнами, а життя тривало.
На початку 40-х років XVIII століття над печерним храмом
розпочалося будівництво величного кам’яного костелу. Проектував і керував
будівництвом відомий військовий інженер-архітектор Ян де Вітте, допомагав
йому архітектор Григорій Тарновський. Для потреб будівництва в селі Бистрих
був закладений цегляний завод.
Збудований костел у стилі бароко. Інтер’єри оформлені розкішним
ліпним декором, позолотою, різьбленням і розписом «al fresсo». Розписував
храм італійський живописець Фрідеріче Веніаміно, пізніше він працював в
іконописній майстерні Києво-Печерської Лаври. 1754 року храм освятили.
З 1758 року при монастирі починає працювати друкарня. Вона була куплена
в Австрії королем Августом III і віддана кармелітам. Дуже скоро друкарня
набула виняткового для регіону значення: у ній друкуються книги на латинській,
польській, єврейській, німецькій, французькій і російській мовах. Особливу
популярність здобув «Бердичівський календар», тираж якого сягав 40 000
примірників на рік. Була в Бердичеві й велика бібліотека.
1765 року князі Радзивіли виклопотали право проводити в
Бердичеві десять великих ярмарків щорічно. Ярмарки мали європейське значення.
У Бердичів приїжджали купці з Росії, Австрії, Німеччини, Італії, Туреччини
та інших країн. Річний грошовий обіг ярмарків перевищував 20 мільйонів
царських (золотих. — Авт.) рублів. На ті часи гроші колосальні. За кордон
продавали коней, биків, мед, віск, сало, пшеницю, а головними товарами
вивезення були сукна, полотна й шовкові тканини. Відтоді почала рости і
слава бердичівських кравців.
1772 року стався черговий поділ Польщі. Ця подія абсолютно
не вплинула на економічне життя містечка, та до деяких змін усе-таки призвела.
Бердичів з округом був зарахований до Волинської губернії. 1792 року фортеццю
зліквідовано, а згодом, значно пізніше, 1866 року, закривається й монастир.
Дев’ятнадцяте століття для Бердичева було спокійнішим.
Та й писемних джерел про той час збереглося значно більше. Так архівні
документи свідчать, що в двадцятих роках минулого століття в замку Антона
Радзивіла мешкав польський композитор Фредерік Шопен. У той час молодий
музикант навчався у відомого майстра гри на клавішних інструментах, чеха
Живного. На Шопена звернув увагу А. Радзивіл і надав йому кошти для здобуття
вищої освіти. Живучи в Бердичеві, Ф. Шопен керував роботами із реставрації
органа. У тіж двадцяті роки був збудований костел Святої Варвари, в якому
14 березня 1850 року Оноре де Бальзак повінчався з Евеліною Ганською.
Зберігся цікавий документ за 1843 рік — клопотання про
надання містечку Бердичів статусу повітового міста. У ньому, серед іншого,
зазначено: «В числе естественных богатств — полагается природный ум жителей.
Он великими успехами принесет пользу государству и частным людям немалую».
1845 року Бердичів стає повітовим містом. Як тільки Бердичів
був переведений з категорії містечка в місто, відразу ж почалося «обсуждение
мер по приданию ему лучшего наружного устройства». Місто дуже потребувало
цих заходів. На той час у місті було 575 кам’яних і 2876 дерев’яних будинків,
що належали приватним домовласникам. Чисельність населення становила понад
73 000 осіб.
До 1867 року належить ще один цікавий документ. Бердичівський
архітектор проводячи будівельні роботи виявив цілу систему підземних ходів
під містом. Про це він повідомив начальнику губернії. Губернатор, враховуючи
торговельне значення Бердичева і можливість використання підземель контрабандистами,
заснував для дослідження цих ходів особливу комісію. Було відкрито 130
підземних ходів і 78 льохів. Встановлено, що найдавнішому підземеллю під
Соборним майданом понад 200 років. Однак обстеження показали, що всі підземелля
створені виключно для господарських цілей для зберігання запасів. Слідів
перебування контрабандистів виявлено не було.
Після 1861 року в Бердичеві швидкими темпами починає розвиватися
промисловість. Цьому особливо сприяло будівництво залізниці, яка 1870 року
зв’язала з Козятином, а потім із Шепетівкою та Житомиром.
Місто упевненою ходою крокувало до світлих далей капіталізму.
Але на порозі стояло ХХ століття події якого за насиченістю й драматизмом
набагато перевершували всю попередню історію міста Бердичева.
№203 23.10.98 «День»
// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=””,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "zt.ridna.ua"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e
