iryn-mykola.livejournal.com
Скільки ви готові пожертвувати на порятунок двох тисяч мігруючих птахів, які загинуть через розлив нафти? А якщо ваші гроші врятують двадцять тисяч птахів чи двісті тисяч? Вчені провели дослідження і з’ясували, що кількість врятованих птахів майже не впливає на розмір пожертвування – вирішальною виявляється фотографія з однією-єдиною виснаженою і забрудненою нафтою птахою. Більшість людей жертвують гроші на благодійність, керуючись емоціями: вони готові віддати частину свого заробітку, якщо проблема схвилювала їх, змусила співпереживати. Як саме фонди використають отримані засоби, нікого не цікавить.
Більше мільярда жителів Землі заробляють в день менше, ніж півтора долара, десятки тисяч вмирають
від виліковних захворювань – при цьому три чверті всіх благодійних фондів ніяк не впливають на поліпшення ситуації, а серед решти дійсно ефективними можна назвати дуже небагато.
До чого призводить благодійність, заснована на емоціях, добре видно на прикладі каруселей Playpump. Цю ініціативу в середині 1990-х запустив Тревор Філд, рекламщик з ПАР. На папері все виглядало чудово: в африканських селах, де є нестача питної води, замість ручних водокачок встановлюють карусель, яка приєднана до насоса, – під час гри
діти розкручують карусель, і вода зі свердловини надходить у накопичувальний резервуар. Ідея здавалася настільки витонченою, що нікого не збентежила ціна установки – 14 000 доларів, в чотири рази дорожче, ніж звичайна водокачка. Проект отримав схвалення Білла Клінтона, репер Jay-Z влаштував благодійний концерт на
користь PlayPump, а тодішня перша леді Лора Буш пожертвувала 16 мільйонів доларів.
До 2009 року в ПАР, Мозамбіку, Свазіленді та Замбії було встановлено більше 1800 каруселей. Як зазвичай буває, ніхто не намагався прорахувати ефективність проекту і тим більше не питав місцевих жителів, чи потрібні їм такі водокачки. Пізніше розслідування ЮНІСЕФ показало, що розкручувати ці каруселі важче, ніж звичайні, діти часто з них падають, ламаючи руки і ноги, багатьох на цих каруселях нудить – в одному з сіл дорослі навіть платили дітям за катання по колу. Крім того, установки часто ламалися, і жителі не могли дозволити собі дорогий ремонт.
Журналіст The Guardian Ендрю Чемберс приводив розрахунки, згідно з якими діти повинні кружляти на цій каруселі 27 годин на добу, щоби система забезпечувала водою заявлені в буклетах дві з половиною тисячі чоловік. Після хвилі критики Тревор Філд визнав провал і закрив програму. Щоправда, незабаром він створив нову організацію з аналогічною місією, знайшов донорів і уклав контракт з урядом ПАР.
Альтруїзм стає ефективним, коли ми заздалегідь прораховуємо наслідки наших дій. Сфера благодійності піддається аналізу точно так само, як і будь-яка інша. Він необхідний, тому що мета ефективного альтруїзму – це участь не просто в успішних програмах, а в найуспішніших з існуючих. Перш ніж жертвувати гроші, необхідно отримати вичерпні відповіді на п’ять запитань. Скільки людей отримають допомогу і в якому обсязі? Чи є ця програма найефективнішою з усіх, в яких я можу взяти участь? Чи ігнорується проблема, з якою вона бореться? Що трапиться, якщо допомога не буде надана? Яка ймовірність успіху програми, і в чому цей успіх буде проявлятися?
Розглянемо найгучнішу акцію останніх років Ice Bucket Challenge, що проводилася для підвищення обізнаності про бічний аміотрофічний склероз. У ній брали участь знаменитості на кшталт Білла Гейтса, Чарлі Шина, Dr. Dre і тисячі простих людей по всьому світу. Акція принесла більше ста мільйонів доларів, але не схоже, щоб хто-небудь всерйоз замислився про її сенс.
По-перше, треба розуміти, що бічний аміотрофічний склероз – це рідкісна хвороба, яка стосується дуже малої кількості людей. По-друге, від неї до цих пір не знайдено ліків. Здавалося б, немає нічого страшного в тому, що мільйони людей обливалися крижаною водою і знімали це на відео, та ще й заради доброї справи. Але дослідження показують, що після участі в публічній благодійній акції люди довгий час не жертвують гроші на боротьбу з іншими проблемами – такі акції дають відчуття, що ви зробили добру справу, хоча реальний ефект може бути нікчемним.
“Етичне споживання”, яке сьогодні проповідують багато людей, теж не витримує критики. Людям достатньо купувати дорогі фермерські продукти з наклейкою “еко”, щоби вважати себе відповідальними жителями планети. При цьому ігнорується той факт, що фермери з бідних країн і країн, що розвиваються, не можуть отримати сертифікат екологічності більшості держав ЄС через надзвичайно жорсткі вимоги – ця система вигідна насамперед забезпеченим фермерам, а значна частина грошей осідає в контролюючих органах. Не
краще виглядає і бойкот виробників на тій підставі, що на їх фабриках дуже погані умови праці – на ділі падіння продажів може призвести до скорочення робочих місць, що загрожує голодом конкретній сім’ї та економічним спадом в країні в цілому.
Сенс ефективного альтруїзму полягає в максимально дієвій допомозі якомога більшій кількості людей, що живуть зараз. Саме тому я не захоплений боротьбою з глобальним потеплінням – це, безумовно, важлива проблема, як і загроза застосування ядерної зброї або створення штучного інтелекту. Проте боротьба з ними зараз розгортається в першу чергу в наукових центрах, лабораторіях і університетах, що мають державну підтримку і великих донорів. Раціональніше протистояти проблемам, для яких вже знайдені ефективні засоби.
Нобелівська премія з фізіології і медицині цього року була присуджена Вільяму Кемпбеллу і Сатоші Омура – лікарям, які зробили великий внесок у створення ліків від паразитичних черв’яків, – а також Ту Юю, що знайшла в стародавніх китайських трактатах ефективний засіб від малярії. Лікування і профілактика цих захворювань вже існують, боротьба з ними не вимагає мільярдного фінансування і десятиліть наукових досліджень, проте вони продовжують впливати на життя мільйонів людей.
Ніж віддавати частину свого заробітку на боротьбу з кліматичними змінами, краще ліквідувати малярію, яка щорічно забирає життя більше 500 000 чоловік, у першу чергу дітей. Фонд Against Malaria, який за всіма показниками можна вважати взірцем прозорості та ефективності, закуповує москітні сітки для дитячих ліжок і поширює їх в регіонах з малярійними комарами. Одна така сітка коштує п’ять доларів, служить два роки і захищає двох дітей.
Те ж стосується і боротьби з паразитичними черв’яками: за даними ВООЗ, паразитами зараз заражено близько двох мільярдів людей, майже третина населення Землі. Вони особливо поширені у дітей в Африці та Індії. Наявність черв’яків в організмі негативно впливає на сприйнятливість дитини до навчання, схильність до інших захворювань і, як наслідок, на економіку країни. Фонд Deworm the World Initiative, який з 2007 року працює в Індії, В’єтнамі та Кенії, оцінює вартість повного лікування однієї дитини від паразитів в 30 центів.
Принципи ефективного альтруїзму впливають і на вибір професії. Поїхати волонтером в Африку, звичайно, більш романтично, ніж влаштуватися в хедж-фонд на Уолл-стріт. Однак високооплачуваний менеджер, який віддає впродовж життя 10% свого доходу в ефективні благодійні організації, врятує набагато більше життів, ніж найбільш діяльний волонтер. Гуманітарна сфера так влаштована, що завжди більше потребує фінансування, ніж добровольців, готових податися в будь-яку точку земної кулі. Крім того, працюючи в офісі, ви можете самі вибирати, на що жертвувати: якщо звіти покажуть, що обраний фонд витрачає кошти не кращим чином, ви можете знайти інший. Але якщо ви присвятите багато років роботі в чужій країні, важко буде починати все заново.
Я беру участь у благодійній організації Giving What We Can, яка об’єднує приблизно 1200 людей. Ми дали зобов’язання жертвувати 10% свого доходу впродовж усього життя і вже зібрали більше десяти мільйонів доларів. Цього року я пожертвував на благодійні ініціативи і дослідження у сфері НКО половину свого доходу. Я говорю про це тому, що вважаю культуру анонімної благодійності неправильною. Анонімний благодійник не надихає інших людей на пожертви, і до того ж в акціях, де невідомі імена і суми, люди найчастіше один раз віддають 20 доларів і почуваються абсолютно задоволеними.
Невдачі та помилки у благодійній роботі дають привід деяким дослідникам заявляти, що глобальні гуманітарні програми безглузді або навіть шкідливі. У 2006 році вийшла книга “Тягар білої людини” професора економіки Нью-Йоркського університету Вільяма Істерлі – він підрахував, що за останні півстоліття Захід витратив більше 2,3 трильйона доларів на допомогу бідним і країнам, що розвиваються, не досягнувши ніякого результату. Професору підтакує і колишній співробітник Світового банку Дамбіс Мойо: у своїй книзі Dead Aid вона порівнює благодійні програми зі злоякісною пухлиною.
Коли мені було двадцять років, подібні ідеї вплинули на мій життєвий вибір: я вирішив не пов’язувати свою роботу з некомерційними організаціями. Але зараз я розумію, що ці висновки помилкові. По-перше, 2,3 трильйона доларів, про які пише Істерлі, не така велика сума для світової економіки, як здається. У 2001 році міністр оборони США Дональд Рамсфелд розповів про зникнення 2,3 трильйонів з казни Пентагону – їх просто не дорахувалися. Але головне, не можна стверджувати, що за останні півстоліття людство нічого не досягло. І тут мій улюблений приклад – ліквідація натуральної віспи.
У середині XX століття епідемії віспи щорічно вбивали до трьох мільйонів чоловік. Коли в 1958 році лікар-вірусолог Віктор Жданов, заступник міністра охорони здоров’я СРСР, запропонував на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я глобальну програму викорінення віспи, мало хто повірив в здійсненність такого плану. До того моменту жодна хвороба не була ліквідована в масштабах всієї планети. Проте програма масової вакцинації була прийнята і виявилася успішною: останній випадок зараження віспою був зареєстрований в 1977 році. Завдяки цьому було врятовано життя близько 60 мільйонів чоловік – у п’ять разів більше, ніж загинуло внаслідок терору червоних кхмерів, геноциду в Руанді і всіх інших конфліктів за останні сорок років.
