У її команді – три пенсіонерки, що в’яжуть бавовняні рукавиці, пише БЖ.
Якось дівчина згадала статтю про одну цікаву ініціативу в Росії. Там створили соціальний бізнес, продаючи в’язані шкарпетки від удмуртських бабусь. Аня вирішила зробити щось схоже у нас.
 |
| Тут і далі фото зі сторінки “Бабуся зв’язала” у Facebook |
Проект “Бабуся зв’язала” народився в жовтні. А в листопаді Аня вже знайшла співробітниць, які зв’язали перші рукавиці, і взяла участь у маркеті “Кураж базар”, де продала більше 20 пар:
“Бабусь я шукала серед своїх знайомих. Мені здавалося, що написати пост в Facebook про пошуки бабусь – це якось по-слабацкі. Ще начиталася різної літератури, де радили випробувати ідею на чомусь малому. Тому для старту я вирішила знайти хоча б одну людину”, – розповідає Аня.
Знайти першу бабусю виявилося непросто – серед знайомих зацікавлених не виявилося. Мовляв, траплялися люди, які в’яжуть, але не бабусі, або в’яжуть, але тільки для себе, або бабусі, у яких весь час йде на онуків.
 |
Тоді дівчина вирішила почати польові дослідження. Все в місті колись бачили бабусь, які торгують в’язаними речами. Але коли потрібно, знайти таких людей, як правило, не виходить.
Аня ходила на Андріївський узвіз, а потім вирішила зайти на легендарну київську барахолку, яка переїхала з Куренівки на Петрівку:
“Я придивлялася до всіх, хто продавав в’язані речі, намагалася вгадати, скільки людині років. Так знайшла 77-річну Людмилу Володимирівну. Виявилося, що вона – не просто бабуся, а прабабуся. В’яже з молодості, на барахолці – постійний продавець. Приносить рукавиці і шкарпетки, іноді майструє різні вироби і навіть шиє чоловічу білизну”.
 |
Там же Аня відшукала ще одну працівницю Ніну Василівну. Третю бабусю порадили знайомі з Глухова. На сьогодні ці три пенсіонерки складають кістяк команди. Нещодавно до них приєдналася ще одна бабуся Олена, але поки вона зв’язала кілька пар рукавиць.
Аню надихає формат соціального підприємництва, яке тільки приходить в Україну, хоча давно розвинене в Європі.
Мета проекту “Бабуся зв’язала” – забезпечити нужденним пенсіонерам постійний повноцінний заробіток. Саме тому Аня приділяє особливу увагу пошуку бабусь.
 |
З часом Аня думає співпрацювати з організаціями, що опікуються літніми людьми, але поки таких не знайшла.
Робота проекту налагоджена так: Аня купує нитки, спиці і замовляє модель конкретній бабусі. Як тільки робота виконана, відразу ж віддає за неї гроші в’язальниці, а потім вже займається реалізацією. Суму, яку отримує кожна бабуся за одну пару рукавиць, Аня не розкриває, але говорить, що в середньому в’язальниці виходять на другу пенсію – близько 1000-1600 грн на місяць.
 |
Однією з найбільших проблем став пошук якісних матеріалів:
“Спочатку я не дуже розбиралася в нитках. У бізнес-плані я закладала на них одну суму, і думала, що все вийде дуже дешево. Але на практиці довелося перепробувати багато різних ниток, перш ніж знайшла хороші. Спочатку купувала нитки в роздріб, виходило трохи дорожче, а після першої виставки, коли стало зрозуміло, що наші рукавиці користуються попитом, закупила вже оптову партію
