Рік тому інвалід І групи Олександр Кононов з Сіверськодонецька переїхав у село Десятини на Житомирщині. Перевіз із собою 9 кіз. Тепер має козину ферму на 200 голів.
“Раніше Україна була для мене нічим. Коли ж почалася війна, зрозумів, що готовий життя віддати за рідну землю. Іти воювати не міг, то став волонтером. Разом з колишньою дружиною Вікторією їздили до хлопців на передову. Під час однієї із поїздок познайомився із волонтером і фермером Віталієм Васяновичем. Розказав, що мрію створити козину ферму. Торік він мені подзвонив і спитав: “Розводити кіз ще не передумав? Приїжджай у гості, обговоримо”. За кілька днів був у нього. Тоді ж і вирішив переїжджати в Десятини”, – розповів Олександр кореспонденту Gazeta.ua.
“Разом з матір’ю Віталія Надією Володимирівною обдивилися всі порожні хати. В одній відразу ж відчув якесь тепло на душі. Зрозумів, що в цій хаті маю жити. Купив її за 13 тисяч гривень. Мій будинок у Сіверськодонецьку стоїть порожнім. Готовий безплатно віддати його переселенцям чи людям, які через війну втратили житло”, – додав він.
gazeta.ua
Перед садибою Олександр до дерева прибита вивіска “Сири Санича”. До хати веде втоптана стежка. Збоку на лавці стоїть бочка з водою, кілька порожніх відер. На стовпі із берези сушиться алюмінієва миска. За нею — дерев’яний стіл, застелений білою клейонкою. Під високою липою на купу складені кабачки. Далі — загорода для кіз. За нею — город. Кононов обробляє його самостійно.
“Коза дає до 4 літрів молока за день. Зараз надої упали. За день отримуємо десь 70 літрів. Після вечірнього доїння беруся робити сир. Нагріваю молоко і додаю у нього закваску. Буває, вожуся до першої ночі. З 10 літрів молока отримую кілограм сиру. Продаю по 230 гривень. Кожна головка має різний смак і аромат, хоч роблю їх за однією технологією”, – розповів Кононов.
gazeta.ua
Дерев’яна хата Олександра — низенька. Коли господар заходить всередину, нахиляється, щоб не вдаритися об стелю. Всередині глиняна підлога, пахне сирістю.
“Місцеві по-різному до мене ставляться. Одні радіють, що приїхав і щось у їхньому селі роблю, інші — заздрять і намагаються заважати. Постійно кажуть: “Та алкоголік він. Нап’ється і п’яний з козами по селу ходить. Та ще й кричить “ла-ла-ла”. Раз не встиг за козами і вони забігли на місцевий цвинтар. Хвилин за 15 вигнав їх звідти. Але люди з села зразу ж до мене прибігли: “Ваші кози квіти пощипали і на могилках нагадили”. Відказав: “Ви б краще сміття там прибрали і калітку поставили, яка біля воріт валяється”, – поділився Кононов.
gazeta.ua
Олександр має першу групу інвалідності. У нього немає правої руки і лівої ноги. Травму отримав 11 років тому. Пересувається на протезі.
“Тоді працював на лісопилці. Не дотримався техніки безпеки і попав у тріскодробарку. Мало перерізати пополам, але лишився живим. Рік не міг вийти з депресії. А тоді у лікарні познайомився з 19-річним хлопцем з такою ж травмою. Не дивлячись на відсутність однієї руки і ноги, він жив повноцінним життям. Одночасно навчався і працював, мав купу друзів. Така злість на себе взяла. Думав: “Пацан- сопляк може жити нормально, а ти — ні?”. Зразу ж взяв себе в руки”, – поділився чоловік.
“Навчився робити все сам. Якщо мізків не вистачає, можна і з 4 кінцівками бути калікою. А я навчився з однією рукою і ногою бути повноцінною людиною”, – додав Кононов.
