Другий день триває дискусія про голосування України в Раді Безпеки щодо вимоги до Ізраїлю припинити будівництво поселень на палестинських територіях. Читаю десятки блогів – від друзів Порошенка і Яценюка до речників Януковича про помилку України, яка втрачає свого союзника.
Я не фахівець в історії ізраїльсько-палестинських відносин, проте дещо знаю про ООН. Тому нагадаю: Рада Безпеки складається з 5 постійних членів – Великобританія, Китай, Росія, США і Франція; та 10 непостійних – Ангола, Венесуела, Єгипет, Іспанія, Малайзія, Нова Зеландія, Сенегал, Україна, Урагвай і Японії. Отож, у складі ВСІХ 14 країн Україна солідарно проголосувала за вищезгадану резолюцію. В свою чергу, США взагалі утримались, але не ветували резолюцію, чим фактично її підтримали!
Щодо нашої критики, то диспозиція така: оскільки Ізраїль нас підтримує (хоча далеко і не завжди, нагадаю лише неголосування за український Крим в ООН в березні 2014 року, невизнання Голодомору та виступ президента Ізраїлю в ВР), тому й ми мусимо бути не з Росією і Венесуелою, а з Ізраїлем. Аргумент вагомий, але у мене питання: а чому тоді ми повинні бути проти інших наших ПОСТІЙНИХ СОЮЗНИКІВ В ООН: Великобританії, Франції, Іспанії, Нової Зеландія, Японії, які завжди голосують за Україну і теж голосували за резолюцію з питань ізраїльських поселень?!
Отож у справі міжнародних відносин необхідно виходити не з особистих симпатій, частоти поїздок чи кількості подвійного громадянства тими чи іншими країнами, а з користі та переваг для національних інтересів.
