Владислав Кузнєцов, нині курсант Харківського національного університету Повітряних Сил, десантник 199 навчального Центру ВДВ у Житомирі.
А два роки тому він, солдат 95-ї бригади, втратив кисть правої руки, коли викидав ворожу гранату з БТРа. Сам постраждав, але екіпаж врятував. Попри те, що зараз замість руки протез, молодий хлопець мріє стати офіцером.
Коли він почув, що Україна цьогоріч виставить команду на «Іграх нескорених» у Торонто, одразу вирішив позмагатися. Владислав обрав плавання як один із видів спорту, що йому подобаються, і пройшов у фінал відбору до української команди.
— На жаль, більшість видів спорту для мене тепер недоступні, — говорить Владислав. — Бігати я не можу через осколки в лівій стопі. Для того, аби займатися веслуванням чи греблею, потрібні дві руки. Тож обрав для себе плавання, тим паче, колись у рідній Жмеринці я займався цим видом спорту. Навіть грамоти є, які зберігають батьки.
Минулого літа кілька разів плавав на річці під час відпочинку, цьогоріч уже почав плавати більш професійно. У Києві займався з тренерами, вони поставили мені техніку. Далі — наполегливі тренування, аби вдосконалити напрацьоване. Знайти час для занять спортом дуже непросто. Приміром, вчора ми повернулися з Широкого Лану, а вже завтра виїжджаємо на полігон у Луцьк.
Влітку 2017-го у Дніпрі команда Проекту підтримки протезування в Україні забезпечить Владислава спеціальними насадками для протеза, щоб дати йому можливість працювати з гантелями та штангою, а також займатися греблею чи стрільбою з лука.
— Підтримка в мене надзвичайно потужна, — зізнається Владислав. — Знайомі і рідні підбадьорюють, а ще жартують, що я нарешті скину зайві кілограми. Звісно, плавати без кисті однієї руки важче, ніж людям, які не мають такої травми. Та я зроблю все можливе, щоб не підвести. Тож у Торонто розраховую на перемогу.
