Якщо по-чесному, то Коростень мав би зватись Ужгородом. Бо стоїть на річці Уж. Але навіщо Україні два Ужгороди? Місто могло б називатись і Малином, іменем древлянського князя Мала. Але і два Малина для України певно що забагато. Назвали Коростенем.
Якщо точніше, то Іскоростенем, себто містом із кори на стіни (іс-коро-стень). А от коли саме заснували місто – невідомо. Перша згадка датується 945-м роком. Та науковці по блату приписали ще кілька століть. Віднедавна вважається, що заснували Коростень в 705-му році (чому саме в 5-му – загадка).
Іскоростень був древлянською столицею. Недовга історія самостійності поліщуків напоролася на залізну волю княгині Ольги. В оповіді про Малин я згадував відому історію вбивства древлянами князя Ігора. Той збирав з поліщуків данину, а повертаючись до Києва оцінив, що малувато зібрав, та вирішив “ще походити по людях”.
Ігора обурені платники податків прив’язали до двох зігнутих дерев й розірвали тим на шматки. Ну і, аби княжа жінка не сумувала, запропонували тій в чоловіки свого Лідера, князя Мала (він і на першій фотографії цього посту).
Перших послів норовлива княгиня засипала землею живцем прямо у човнах, других – спалила в бані. А потім, в 946-му, на чолі великого війська Ольга прийшла під стіни Іскоростеня поплакати на могилі чоловіка й справити по ньому тризну.
Київське військо доволі довго мочилося з древлянським. Аж поки княгиня милостиво не погодилась у якості компенсації за моральну шкоду взяти з кожної хати по кілька голубів і горобців. Свята Ольга наказала прив’язати до кожної пташки щось тліюче, ті полетіли по домівках і… спалили місто.
І не було двору, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди із города, і звеліла Ольга воям своїм хапати їх. І коли взяла город — спалила його, і старійшин же города спалила, й інших людей тих перебила, а інших в рабство мужам своїм віддала.
Не так давно мерія Коростеня на повному серйозі оповідала про свій намір позиватися до Києва за злодіяння княгині. Та якось чи передумали, чи налякалися Печерського районного суду.
Підкорену Древлянщину Ольга фактично приєднує до Київщини, а на управління призначає своїх людей. Тим не менше, певна автономія Іскоростеня зберігається, що періодично виливається у збройне протистояння. Край міжусобицям поклали татаро-монгольські партнери. Коростень учергове палять.
З кінця XIII століття на Коростенщині хазяйнують литовці. Остаточно під владу Великого князівства литовського древлянщина потрапляє в 1362-му. Іскоростень князь Ольгерддарує своєму лицарю Тереху.
Через купу років його спадкоємицю візьме собі за дружину Прокопій Мржевицький, польський магнат. Багатію вдається добитися для невеличкої фортечки на пару сотень жителів статусу міста. В 1589-му Коростеню надається Маґдебурзьке право.
Абсолютно недоречно зверну вашу увагу на такі дві цікаві особливості Коростеня. По-перше, тут дуже часто номер будинку малюють прямо на його стіні. Причому виконано це за типовим ескізом.
По-друге, гранітні багатства краю буквально змушують коростеньців використовувати дорогий камінь всюди, де тільки можливо. З граніту роблять монументи.
Меморіальні дошки.
Невеличкі таблички.
Ним облицьовують фасади, з нього роблять вивіски.
Оздоблюють відкоси.
Гранітні сходи в граніті рубають і гранітом облицьовують.
Саме з граніту були споруджені ще стародавні укріплення Іскоростеня. На піщаний ґрунт клали ряд каменів граніту і піщаника на всю ширину основи валу. Цей ряд пересипався шаром піску. На пісок знову клали ряд каменю. Шар піску був такої товщини, що верхній ряд каменю вдавлювався в нього, стикаючись з нижнім рядом. На верхній ряд каменю насипали ще шар піску. На нього знову клали ряд каменю і т.д. Ряди каменю поступово звужувались до верху, створюючи нижній нахил валу.
Попереду валу викопували рівчак, а на гребені стіни – загострені стовпи. Така фортеця й височіла над урвищем Ужа ще в літописні часи.
Міські укріплення були вщент зруйновані під час козацької війни в 1649-му.
Після приєднання цих земель до Росії в 1795-му Іскоростень стає волосним центром Овруцького повіту. Містечко залишається глибоко провінційним, бідним, заселеним переважно євреями та селянами.
Лише після прокладання залізниці з Києва на Ковель у 1902-му місто отримало суттєвий поштовх до розвитку. Цікаво, що залізничну станцію назвали “Коростень”, у той час, як саме містечко ще деякий час звалося Іскорость.
До наших днів не збереглася стара будова вокзалу у давньоруському стилі. Замість реставрації на її місці в 1980-му відгекали безлику бетонку.
Навпроти центрального входу стоїть революційний чувак. Це пам’ятник зачинателям всеукраїнського страйку залізничників. Кобура на поясі зачинателя мало не в людський ріст.
Про події тих років нагадує ще один пам’ятник – Миколі Щорсу. Легендарний, як колись би написали, червоний командир загинув в околицях Коростеня від кульового поранення в голову. Щоправда, споруджений ще в 1938-му й відбудований в 1946-му пам’ятник нічого такого про причину смерті не каже.
У роки громадянської воював під Коростенем і автор радянського бестселлера “Як гартувалась сталь” Микола Островський.
Іменем Островського чомусь названо також чудовий парк, реконструйований в останні роки. Тут на Червоній гірці встановлено пам’ятник князю Малу, біля купальні княгині Ольги – її монумент. Поза всякими сумнівами парк можна вважати найцікавішим з того, що є в Коростені.
tutbuv.com
Окрім того, прямо в парку розташований і так званий “бункер Сталіна” – секретний об’єкт “Скеля”. (Детальну екскурсію по ньому прогляньте тут).
Бункер нагадує про те, що Коростень був одним з найбільших укріпрайонів Лінії Сталіна. У приміщенні його штабу зараз діє краєзнавчий музей.
Війна завдає Коростеню надзвичайної шкоди. В результаті сучасне місто має виразні часи повоєнної забудови.
Тут я не можу на згадати про ще одну особливість міста – загадкові абревіатури на фасадах.
Ось цю мені вдалося розшифрувати.
Центральна вулиця міста – Овруцький шлях, згодом Петроградська, Червона, Кірова.
В деяких місцях вона настільки широка, що дорожня служба викреслила з руху цілі смуги.
Ця ж служба все не може визначитись із загальним напрямком руху.
А одночасний вектор на Житомир та чомусь Ізмаїл може загнати в тупик навіть бувалого мандрівника.
Деякі пейзажі Коростеня – безсумнівно родом з 70-х.
Є і ознаки сучасності.
Цей привабливий об’єкт прямо біля входу до свіжозбудованого собору Різдва Христового. Є твердження, що першу церкву в Іскоростені збудувала та сама Ольга, яка уперше Коростень і спалила.
З-поміж численних і переважно гранітних пам’ятників вже сучасності варто не забути про пам’ятник гранітному деруну. (Фото вкрав з вікі).
І ще один цікавий факт на завершення. Під час останніх виборів Коростень виявився стійко біло-синім. Глибоко у помаранчевому тилу виборці-нащадки древлян тричі підряд віддавали більшість голосів Вікторові Януковичу.
Бонус-трек. Гімн міста Коростеня
Музика Олеся Коляди, вірші Лілії Бех
Із витоків древності і моноліту,
Віками освячений, кров’ю омитий,
Чужинцями топтаний, стомлений гнітом,
У величі Коростень звівся над світом!
Приспів:
Слава! Народу древлянському слава!
Слава землі наших мужніх батьків.
Цвіти! Розквітай, як окраса держави,
Град Коростень – велич і гордість віків!
Ти витримав зболені дні лихоліття,
І час не затьмарив нам роки тернисті,
Тож Коростень зводився в нове століття
З любові і радості вільно й врочисто!
Приспів
У краї поліському місто – перлина,
Підводься будовами в небо могутньо,
Дорогою світлою в добру годину
Прямуй, місто Коростень, в краще майбутнє!
Приспів
