900igr.net
«Українська жизнь — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі».
Іван Нечуй-Левицький
Ми вже рухаємося до кінця осені. До початку Пилипівського посту залишилося кілька днів, а тривалість світлового дня наполовину менша у порівнянні з 22 червня – днем літнього Сонцестояння.
У народі, вшановуючи 25 листопада Іоанна Пророка, підмічали: «Якщо на Івана Милостивого дощ чи сніг, то до Введення 4 грудня буде відлига».
За церковним календарем 25 листопада вшановують святого Іоанна Милостивого, преподобного Нила, пророка Ахія та ікону Божої Матері «Милостива».
Іменинники 25 листопада:
Івани, Нили, Йосафати.
25 листопада народилися:
1810 — Микола Пирогов, видатний хірург та анатом, педагог. Засновник воєнно-польової хірургії. В розквіті творчих сил усамітнився в своєму невеликому матку «Вишня» неподалік Вінниці, де організував безкоштовну лікарню.
1838 — Іван Нечуй-Левицький, український прозаїк, перекладач. Автор творів «Микола Джеря», «Кайдашева сім»я»…
1891 — Клим Поліщук, український письменник, публіцист, автор історичних романів «Гуляйпільський батько», «Отаман Зелений».
25 листопада відзначається:
- Міжнародний День боротьби за ліквідацію насильства над жінками
Події 25 листопада:
1905 — у Лубнах вийшло друком перше число газети «Хлібороб», першої легальної україномовної газети в підросійській Україні.
1917 – Українська Центральна Рада прийняла ухвалу про друкування власних грошей.
1981 — Генеральна Асамблея ООН оголосила цей день Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства над жінками.
2003 — Парламент на пропозицію уряду В.Януковича-М.Азарова ухвалив закон про зменшення рівня мінімальної заробітної плати з 237 до 205 гривень.
Чи знаєте ви, що:
Маючи м’яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. Ще в Кишиневі написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов’янщини».
Ішлося не про те, що ця література «гірша» за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, що підмінила власну.
Так само категоричним був щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих» і т. ін. Правописні нововведення вважав «галицькою змовою». Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: «Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!».
Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз «старанно уникав» вважав польським: «Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз». Казав не «негативне», а «відкидне», не «позитивне», а «покладне».
«Рідна країна»
