Серед основних проблем, які одразу з’явилися після ухвалення бюджету на 2016 рік та низки так званих бюджетних законів, виявилася доля професійно-технічної освіти.
Нагадаю, що діюча Конституція, яку усі – перш за все, ініціатори цієї “реформи” – повинні виконувати, чітко передбачає у ст. 53, що “Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання…”.
Що ж сьогодні відбувається насправді?
Система професійно-технічних училищ, яка тепер передана на утримання місцевим бюджетам, сьогодні поставлена в залежність не від потреби готувати так звані робітничі професії, не від бажання колективу працювати чи не працювати, а від фінансової можливості бюджету районної, міської чи обласної ради утримувати такі освітні заклади.
Таким чином, принцип суб’єктивізму вже на наступний день після ухвалення бюджетних законів поставив на межу закриття десятки професійно-технічних училищ, а в майбутньому взагалі стоїть питання про можливість ліквідації системи профтехосвіти як такої.
Це не просто помилка, це трагічна помилка. Навіть якби йшлося про оптимізацію цих закладів освіти, то більш важливим завданням була би оптимізація підготовки певних спеціалістів у вишах, яких на сьогодні є забагато. Скажімо, юристів, економістів, журналістів тощо, яких забагато випускають, наприклад, приватні виші в маленьких містечках. Саме тут, в першу чергу, і треба було би навести порядок.
А необхідність так званих робітничих професій, навпаки, вимагає не оптимізації, а упорядкування та посилення ролі профтехучилищ через укладання угод з роботодавцями, уточнення переліку професій, яких потребує сьогодні національна економіка, підтримки держави.
Тобто, насправді, передавши утримання профтехучилищ на місцеві бюджети, допущена помилка і з управлінської точки зору, бо ці заклади освіти виконують загальнодержавні функції. Для прикладу: якщо в сільському районі є професійно-технічне училище, то воно готує фахівців з необхідних професій не лише для цього району, а й для усієї області. Але міський голова чи голова районної адміністрації не має можливості профінансувати з місцевого бюджету утримання таких профтехучилищ.
Недаремно Київська, Черкаська обласні ради вже вернулися до Президента і Прем’єра з тим, щоб захистити на рівні державного фінансування професійно-технічну освіту, доступність і безоплатність якої гарантується Конституцією України. Але поки що жодної реакції від керівництва країни немає.
От і виникає питання: хто придумав і буде нести відповідальність за спробу “вбити” професійно-технічну освіту в Україні?
