26-річний художник із Сєвєродонецька Луганської області Дмитро Раков переїхав у Житомир у 2014 року, коли його місто перебувало на лінії фронту.
– Дмитре, чому переселився саме до Житомира? Він чимось нагадує тобі рідне місто?
– Я народився у Сєвєродонецьку, але моє коріння з Житомирщини. Мій дід родом із Коростеня, а в Житомирі живе бабуся. Я з дитинства тут бував. На канікулах.
Тому я переїхав не до чужого міста, а як до старого знайомого… на постійне місце проживання.
Існує стереотип буцімто місто – це просто місто. Насправді місто – це люди, його мешканці. Просто, коли приїжджаєш в нове місто, ти будуєш ланцюжок людей навколо себе. На сьогоднішній день ланцюжок близьких мені людей розпався, роз’їхався, а в Житомирі цей ланцюжок постійно росте. До речі, в Києві у мене ціла діаспора знайомих і друзів. Двісті осіб приблизно.
Зараз я їжджу в Сєвєродонецьк до батьків, але повертатися не планую. Місто в свій час «злила» наша міська влада. У нас мер-сепаратист і люди знову його обрали. Я дуже розчарований своїм містом і його мешканцями.
– Чужий серед своїх… Дмитро Раков. Хто це зараз?
– Насправді вдома я був людиною, котра вміє малювати, але лише в Житомирі я почав себе позиціонувати як художник. Думаю, так склалося через моїх батьків. Коли у 1994 році помер мій дідусь, вони хотіли переїхати, але так і не зробили цього.
Взагалі у мене складається таке враження, як кажуть політики, нам треба сто років пробігти за десять. Так само і в мене. У стислий термін, фактично за два роки, я познайомився з гарними людьми, знайшов багато друзів, здобув успіх. Мені дуже подобається такий ритм. Хоча я ще той домосід і зовсім не публічна людина.
Зараз себе позиціоную як художник, автор листівок про Житомир, дизайнер, ілюстратор, а віднедавна я громадський діяч і член Молодіжної громадської ради при Житомирській міській раді. Просто я відчуваю, що потрібний тут.
