Ви чули коли-небудь про Радомишль? Впевнені, що ні! Адже не кожен житель України там бував і знає, що таїться за цією незвичною, але такою милозвучною назвою. Втім, хоча місто і постраждало від занепаду протягом радянської і пострадянської епохи, воно зберегло дух старовинного міста, що істотно вплинуло на розвиток української культури, історії, філософії і науки.
Радомишль
Радомишль – це невеличке містечко (15 000 жителів) в Житомирській області, всього в 90 км від центру Києва. Радомишль — одне з найстаріших міст Полісся і України, перші спогади про нього датуються 1150 роком (згідно з Іпатівським літописом). Його з усіх боків оточують ліси, а сам Радомишль розташувався на березі річки Тетерів, що є правою притокою Дніпра. Хоча і здається, що назва міста має старовинні корені, але це не так. Цю назву місто носить всього з 1946 року, до тих пір місто називали Радомисль (з 16 століття), а ще раніше – Мичеськ (або Микгород) за назвою однойменної річки. Існує дві версії походження його назви. За однією із них Радомишль у перекладі означає «радісна думка», за іншою – місто назване на честь невідомого героя, за його прізвищем. А назву Микгород у Радомишлі носить сучасний район містечка, де от вже більше ста років пивовари виробляють свою продукцію.
Як і більшість містечок українського і білоруського регіону Полісся, місто Радомишль було багатонаціональним містечком, що протягом багатьох століть населяли здебільшого євреї (наприкінці 18 століття вони вкладали 77% населення!), українці, німці, чехи і поляки, білоруси, росіяни і інші національності, кожна з яких зробила свій внесок в історію і культуру країни. Кожна нація мала свою релігійну споруду. Тут були побудовані і православні церкви, і німецька кірха, і єврейська синагога і 6 єврейських молитовних будинків. Існував у Радомишлі навіть свій театр, телеграфна лінія і станція, 2 єврейських школи і навіть чоловіча і жіноча гімназія! На жаль більшість із цих споруд були зруйновані або перебудовані за часів радянської влади, яка докладала чималих зусиль, щоб стерти в українців їх історичну пам’ять. Наприклад, вже за радянських часів в місті було знищено храм Святої Трійці, що був його унікальною і неповторною прикрасою.
Місто було небезпечним для атеїстичного Радянського Союзу, тим більше, що за спогадами, протягом кількох років місто Радомишль належав церкві, а саме Києво-Печерській Лаврі. Значну роль у розвитку міста відіграв Єлисей Плетенецький, архімандрит Києво-Печерського монастиря, який в 1615 році для потреб Лаври побудував у місті паперову фабрику – папірню. Паперова фабрика мала значення не лише для історії Радомишля, але для всієї України. Це була перша папірня в східній і центральній Україні (на той момент вже існували папірні у Львові і в місті Острог), що поклала початок книгодрукуванню в Україні. Папір переправляли річкою Тетерів до Київської Лаври, де і відбувалося книгодрукування. Папір, що не вважався високоякісним, але був дуже міцним, використовували для друку церковної, богословської, навчальної і полемічної літератури для повсякденного вжитку. Вже тоді на кожній сторінці паперу були надруковані водяні знаки з особистим гербом Єлисея Плетенецького. 29 жовтня 2009 року в Радомишлі, у районі міста, що так і називається Папірня, було відкрито єдиний у Україні кам’яний пам’ятник на воді на честь цього визначного церковного діяча, письменника і просвітителя України. Це унікальна композиція, яку варто подивитися. Побудована всього за 150 днів на річці Мики з місцевих матеріалів габро та лабрадориту, композиція важить 5,5 тон і має 3,4 метри в довжину і висоту 1,7 метрів. Вона представляє скульптуру ченця, який читає книгу, зі свічею в кам’яному човні. Для того, щоб її встановити інженери були змушені побудувати у водоймищі спеціальний фундамент.
Тепер на місці, де за спогадами місцевих жителів знаходилася папірня, розташована будівля могутнього млина 1902 року, єдиного, що зберігся до наших часів і вважається архітектурною пам’яткою і гордістю. Це дуже мальовниче місце, де вода, яка проходить крізь греблю, спадає водоспадами на гранітні брили і далі продовжує свою течію внизу млина, крізь уквітчані луки.
Зараз проводиться реконструкція млина, в його стінах заплановано зробити приватний музей домашніх ікон – етнографічний музей «Замок Радомишль». Планується відновлення роботи папірні для туристів. Гості музею зможуть власноруч виготовити собі на пам’ять аркуш паперу зі старовинними водяними знаками із зображенням герба Радомишля.
Радомишль колись був містом, де промисловість розвивалася великими кроками. Уявіть собі, що незважаючи на відносно невеличкі розміри міста всього 100 років тому тут працювало 19 заводів і фабрик, серед яких найбільш відомими галузями було виробництва пива (що користувалося попитом далеко за межами міста), скла, сукна і чавуну. Сьогодні промисловість в місті представлена машинобудівним, цегляним, консервним і комбікормовим заводами, що давно не працюють на повну силу.
Бізнес в Радомишлі. Зараз в Радомишлі працює добре відомий в Україні пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль», заснований як броварня в 1886 році братами Альбрехтами, які з Європи привезли в Радомишль не лише технології і обладнання, а ще і зразки сировини, хмелю та ячменю, для їх вирощування в Україні. Виробництво розпочалося з класичного чеського пива Пілснер, однак колекції постійно поповнювалися кращими європейськими сортами і власними рецептами. Після реконструкції в 2001 році на заводі були побудовані дві установки з виробництва соків і пшеничного пива. Тут виробляється відоме пиво «Пшеничне Еталон», що вперше в історії України отримало найвищі винагороди найпрестижніших конкурсів пива в своєму класі. Зараз на цьому заводі окрім власних марок також випускають широко відоме в Україні високоякісне пиво львівської Першої приватної броварні. Пиво з броварні в Радомишлі продається не тільки в Україні, а і в Німеччині, Британії, Росії.
В 1976 році Радомишль було внесено до переліку стародавніх міст України, в яких представлені визначні пам’ятки архітектури, містобудування і археології.
Ходять легенди, що в Радомишлі існують підземні ходи, створені кількасот років тому в оборонних цілях. Але поки місцеві шукачі пригод не знаходили нічого подібного, окрім старих підвалів для зберігання продуктів харчування. Може, вам пощастить більше?
