www.1.zt.ua
Сережки, браслети, кулони, брелоки та сувенірну продукцію зі звичайних фруктових кісточок навчився робити житомирянин Тарас Орешніков. Розповідає, що таке захоплення з’явилося два роки тому, а паралельно з цим займається фотографією, а віднедавна знову почав малювати.
На одну роботу може витратити 30 хвилин, а на деякі й доби замало. За допомогою набору інструментів вручну Тарас створює на кісточках образи тварин – жуків, котів, жаб, риб, а також черепи, обриси немовлят в утробі та багато іншого. Жодних попередніх заготовок на папері не має і виконує все з голови. Зізнається, що дуже часто майбутнє зображення підказує сама текстура кісточки. Завичай працює зі сливовими, абрикосовими, персиковими кічточками, але є й у доробку експеременти з фініком. Легше обробці піддаються більш крихкі породи – абрикос та персик.
Кожну кісточку ретельно очищає, підсушує, а тоді береться за різьблення. У світі подібна техніка відома дуже давно і найбільше її розвинули китайці. Називають вони її “хайдао”, а кісточки вважають найсильнішим оберегом.
Тарас спеціально шукав якомога більше відомостей про різьблення на фруктових кісточках і врешті-решт обрав свій напрямок роботи. Попри те, що таке незвичне захоплення викликає у людей здивування, сам автор відноситься до всього скептично і вважає, що має ще вдосконалюватися. Власне, такий підход він застосовує до усіх проявів своєї творчості і вже на завершальному етапі завжди оцінює, що можна було зробити краще чи виправити наступного разу.
Попри це, він констатує, що загалом любить робити все так, аби потім не виправляти. За спеціальністю водій та електромонтер ще у студентські роки практикувався у нанесенні малюнків на тіло та одяг, вирізав вази та світильники із бляшанок дезодорантів, з часом прийшов до фотографії. Орешніков у всьому “самоучка”, але впевнений, що для натхнення обов’язково має бути Муза.
У колекції його фруктових кісточок вже більше півсотні експонатів і вже навіть є пропозиції провести виставку у столиці та за кордоном. Частину робіт дарує друзям, дещо вдається продати. Власники таких цікавих дрібничок є й серед житомирян. Ціна в основному коливається від 20 до 200 гривень. Одна з перших робіт Тараса – скелет рибки, нині знаходиться у США. В Україні мало хто цінує ручну роботу, тому заробляти такою справою на життя загалом нереально.
Однак житомирянин продовжує працювати собі в задоволення. Для роботи обирає зазвичай світлу частину доби. Кожну кісточку ретельно оглядає, а тоді береться за створення зображення на одній зі сторін, аби потім можна було порівняти “до та після”. Найбільших клопотів завдає процес очищення кісточки від зерна, що знаходиться всередині, яке по частинці доводиться діставати голкою через маленький отвір. На останок готовий виріб покривається морілкою і підсушується. При необхідності роблять отвори для закріплення з’єднуючих елементів для сережок, кулона чи браслета.
Юлія ДЕМУСЬ
Більше фото в альбомі Першого житомирського у соцмережі
