goloskarpat.info
Брак пропозиції валютного виторгу експортерів на внутрішньому ринку підштовхнув Нацбанк до каральних економічних заходів: незабаром експортерів можуть зобов’язати весь валютний виторг продавати регулятору, а той уже сам вирішить, із ким з імпортерів (так званий «критичний імпорт») поділитися валютою. Підстава – регулятору ще треба обслуговувати держборг, зокрема й борг державних монополій, на зовнішніх ринках. Як кажуть, питання з пропозицією валюти на внутрішньому ринку розв’язано просто і «в лоб».
Не треба бути Вангою, щоб зрозуміти: результати цього геніального кроку не забаряться: офіційний і реально ринковий курси (його тепер називатимуть «курсом чорного ринку» і з ним боротиметься вся міліція) відрізнятимуться в рази, як за Юхима Звягільського.
Хто забув, Звягільський після тієї новації досить тривалий час перебував в Ізраїлі, тому що букет корупційних схем тоді пишно розцвів. Усім іншим доведеться затягнути паски, оскільки реальні доходи і вимоги щодо обов’язкових комунальних платежів дійдуть до глибокої суперечності, і населення просто перестане платити за рахунками, як це вже було за Павла Лазаренка.
Тоді в деяких місцевостях затримки з виплати пенсій досягали 9 місяців, а бюджетникам зарплату затримували на три місяці. На виборах наприкінці 1990-х перемагали ті, хто показово вибивав із Мінфіну напередодні виборів заборгованість за пенсіями хоча б за декілька місяців.
Ну пережила ж країна ці «лихі 90-ті». Щоправда, тоді не було війни, не було такої кількості зброї на руках у населення, а «єльцинська» Росія хотіла проковтнути Україну, але не військовими, а ринковими методами («рублева зона», «нульовий варіант», «енергетична залежність», «безплатна оренда баз Чорноморського флоту» тощо).
Що ж відбувається нині? З економістами, які мислять самостійно, в уряді не складається, тому вони «дивляться в рот» міжнародним консультантам. А ці молоді люди з гарвардською освітою за життя читали дві книжки чи, може, одну на вибір.
Перша – теорія Кейнса, яка стверджує, що необхідне втручання держави в ринкове господарство з метою регулювання сукупного попиту та зайнятості населення. Так Америка виходила з великої депресії. Інша – теорія Фрідмана, яка доводить протилежне: ринок здатний до саморегулювання, економіка сама встановить рівень виробництва і зайнятості. Щоправда, ні одну, ні другу книжку до нашої економічної реальності застосувати не можна, і нічого, крім шкоди, не виходить.
Важко пригадати, щоб хтось із нинішніх високих чиновників говорив що-небудь виразне про комплексні підходи у розв’язанні проблем безробіття, динаміки споживчих цін та обмінного курсу валюти як завдань, пов’язаних між собою. Безробіття випадає з лексики і прем’єра, і голови НБУ. Більше того, в 2015 році НБУ «відхрещується» від прогнозування обмінного курсу.
Я далекий від думки, що іноземці в нас свідомо хочуть зробити щось погане. Гадаю, що ці «гарвардські хлопчики», можливо, навіть не читали книжки перуанського економіста Ернандо Де Сото «Загадка капіталу. Чому капіталізм тріумфує на Заході і зазнає поразки в решті світу». Науковець, представник країн третього світу, стверджує, що в будь-якому суспільстві, особливо з феодальними традиціями, поряд з описаними економічними правилами діють неписані місцеві ментальні правила, які працюють набагато сильніше, ніж перші. І проведення реформ без урахування цих особливостей – справа безперспективна.
Розгляньмо, як банківська система України взаємодіє з домогосподарствами (фізичними особами), корпоративними клієнтами (юридичними особами) та між собою.
Динаміка залучення ресурсів банківською системою у фізичних осіб, юридичних осіб і на міжбанківському ринку в період 1998–2014 років у перерахунку за еквівалентом офіційного обмінного курсу в $, млрд
Динаміка розміщення ресурсів банківською системою у фізичних осіб, юридичних осіб і на міжбанківському ринку в період 1998 − 2014 років, у перерахунку за еквівалентом офіційного обмінного курсу $, млрд
На такому інтервалі часу необхідно порівнювати портфелі активів і пасивів банківської системи або в шкалі порівнянних цін (картина ще більш гнітюча), або ж привести до зрозумілого валютного еквівалента. Тим більше, що всі міжнародні зобов’язання нашого уряду і корпоративного сектору вимірюються за цією шкалою.
Цифри навіть не хочеться коментувати. Ринок міжбанківського кредитування загинув. Материнські компанії українських банків висмикують валюту з ринку як тільки можуть. Кредитувати на ринку фізичних осіб за якимись чіткими довгостроковими програмами ніхто не збирається. Фізичні особи стурбовані однією проблемою − як встигнути забрати з банку гроші до того, як він збанкрутує. Кошти юридичних осіб нічим не захищені, тому обігових коштів у банківській системі в них ще менше, ніж у найбіднішого в Європі населення.
Кредитний портфель юридичних осіб стрімко знецінюється. Якщо крім цього врахувати, що структура нашого кредитного портфеля юросіб в основному зав’язана на інсайдерів, то про кредитування малого та середнього бізнесу нема чого й говорити. Саме час навести цитату Шарля Луї де Монтеск’є: «Фінансисти підтримують державу так само, як мотузка повішеного».
Отже, в нас біда − розтягнута девальвація при стисненні грошової маси. Йде процес демонетизації економіки. Дії НБУ призвели до того, що бізнес призупиняється. Питома вага кредитів у ВВП падає ще з 2010 року. Виникли загрози порушення системи розрахунків, знецінення обігових коштів, краху банків, кредитного «задушення» виробництва.
Як виходили з кризи раніше? Девальвація в 1998-2000 роках при урядах Пустовойтенка − Ющенка супроводжувалася емісією гривні, розширенням грошової маси. Плюс заморожування тарифів природних монополій. Чого тільки був вартий довготривалий контракт на постачання газу з Росії по $50 за тисячу кубометрів. Або спільні зусилля уряду й НБУ з перелому девальваційної тенденції на валютному ринку. І, хоча ставки по кредитах тоді залишалися високими, збільшення грошової маси призвело до зростання виробництва.
Девальвація 2014 року супроводжується реальним стисненням грошової маси і веде до падіння виробництва. Сьогодні Україна отримує шокову девальвацію без перспектив зростання виробництва, тому що емісія гривні (цього не розуміють іноземні консультанти) шукає реальні гроші (валюту), а не йде в економіку. Не виконує гривня одну з п’яти обов’язкових функцій грошей, а саме − функцію накопичення багатства.
Простих виходів з цієї економічної безвиході немає. Пішла частина бюджетного фінансування на пожвавлення ВПК − дуже добре. Ці зусилля будуть винагороджені через п’ять років, коли на світовому ринку озброєнь Україна почне розштовхувати конкурентів перевіреними в бою машинами. Але точки зростання виробництва треба шукати просто зараз. А це те виробництво, яке може щось продавати на зовнішніх ринках, минаючи ринки СНД.
Найперспективніші для України сфери − кінцеве виробництво переробленої сільгосппродукції і, звісно, IT. А для цього у цих галузей не силою треба віднімати валютний виторг, а разом із викупом виторгу забезпечити негайне повернення ПДВ, щоб звільнити підприємства від самого корупційного податку (повернення ПДВ) і забезпечити додатковими обіговими коштами. «Розумні» країни в подібних випадках йдуть на державно-приватне партнерство.
А нинішні валютні новації в тому вигляді, якого вони набули зараз, призведуть до збитків у «курей, які несуть золоті яйця». За підсумками, розумні фінансисти придумають схеми для господарників, у яких валютний виторг розчиниться, не досягнувши митного кордону України. Критичний імпорт доведеться купувати за позикові валютні гроші.
У всіх силових органах доведеться створювати слідчі комітети по боротьбі з поверненням валютного виторгу. І замість того, щоб допомагати розумним активним людям заробляти на благо всієї країни, їх діяльність будуть розслідувати, вивчати карколомні схеми ухилення і відбивати будь-яке бажання працювати, як це вже було в нашій недавній історії.
Чиновники поки що перемагають творців.
