1.zt.ua
Пізно ввечері 16-го лютого на території 26-ї артилерійської бригади бердичівляни зустрічали бійців 12-го батальйону «Київ». Близько півсотні героїв, котрі прибули до військової частини, – то не просто бойові соратники бердичівських артилеристів – вони, можна сказати, їхні охоронці та оборонці. Сформований переважно за рахунок добровольців-киян, 12-й батальйон одним із перших взявся викорінювати сепаратистів та агресорів з російськими триколорами у зоні АТО.
Про це йдеться в сюжеті ВІК.
Не раз «Київ» бив ворога пліч-о-пліч із бердичівськими «Богами війни», і зрештою, військовим командуванням було вирішено офіційно підпорядкувати 12-й батальйон Міністерству оборони та ввести його до складу 26-ї артбригади. «Київ» став ротою і почав забезпечувати супровід, охорону й оборону наших артилерійських підрозділів.
Андрій Маліновський, командир 26-ї Бердичівської артилерійської бригади: «Особовий склад 12-го батальйону зарекомендував себе, перш за все, відповідальним, пильним під час виконання завдань, його бійці ретельно перевіряли усі вантажі та цивільних осіб. Свого часу вони відновлювали боєздатність у центрі «Десна», і після того більше місяця були разом із нашими артилеристами під Дебальцевим. Зараз приїхали на місце постійної дислокації до Бердичева: відновлять знову боєздатність та приступлять до виконання завдань у складі 26-ї Бердичівської артбригади.»
Звістка про те, що після Дебальцевого на них чекає Бердичів, стала для них приємною несподіванкою, діляться бійці «Києва». Наразі триває ротація, кажуть, а далі хтозна – можливо, треба буде повертатися до містечка на сході, яке у прямому й переносному сенсі гримить сьогодні на весь світ. Але вони давали жару ворогові і дадуть іще, якщо буде треба, заявляють в «охоронній» роті, адже в їхньому розпорядженні є унікальна зброя.
Через кілька годин після однієї радісної події до Бердичева прийшла друга: на залізничному вокзали чекали на 38 земляків-героїв з 11-ї самохідної гаубичної артбатареї 4-го дивізіону, очолюваної старшим лейтенантом Олександром Загорульком. Залізничники «задвинули» рухомий склад із хлопцями та бойовою технікою на дальню колію, до того ж зустріч дещо затягнулася. Прибулим на ротацію бійцям довелося обійти кілька потягів, аби нарешті побачити рідні обличчя, але що таке 100-200 метрів мирною рідною землею для тих, хто повернувся з війни?
У зоні АТО ці чоловіки знаходилися з липня 2014-го, вони пройшли Савур-могилу та Амвросіївку, а з перших днів грудня прикривали Донецький аеропорт. Звичайні, на перший погляд, чоловіки, звичайні українські герої – безкінечно, здається, стомлені тілом, але незламні духом та готові до кінця стояти за правду. Що її, як відомо, дві чи три не буває…
