zhitomir.info
Драматичні події 2014 року докорінно змінили світосприйняття та думки українців. Війна на сході України вигнала зі своїх домівок тих, хто свято вірив у чесність і справедливість Партії регіонів. Ніхто, ніколи, в жодному куточку нашої країни не міг подумати про те, що за спокійне та мирне життя загине син, батько, невинна мати, яка своїм тілом закривала власну дитину. Про те, що коли-небудь потрібно буде виглядати допомоги з інших областей, аби хоч якось протриматися у темних та холодних підвальних приміщеннях.
Покинути рідний Донецьк і переїхати до Дніпропетровська разом з дружиною та грудною дитиною довелося і Борису Мирончуку. Лауреат багатьох міжнародних конкурсів, баяніст, учитель та композитор був змушений залишити все, що нажив за 41 рік: квартиру, друзів, роботу.
– Борис Борисович, чому ви все ж таки вирішили переїхати з Донецька до Дніпропетровська?
– Я жив у самому центрі Донецька. Викладав баян та акордеон на естрадній кафедрі Донецької державної музичної академії. Постійно займався активною концертною діяльністю, у тому числі і за межами України. Як тільки розпочалася війна, ми навіть і подумати не могли про те, що до нас вона також дійде. Ми чули вибухи, бачили як пливуть по небі хмари диму, проте бої велися в основному, в аеропорту, і на той час, у місці ще нічого не відбувалося.
Згодом з Донецька почали від’їжджати мої студенти, роботи ставало все менше і менше. У ресторанах та кафе, де я підпрацьовував майже не було відвідувачів. Людям не те що на відпочинок грошей не вистачало, продукти харчування іноді не було за що купити.
Більшість населення було настроєно проти України. Наші телеканали почали зникати з медійного простору. Велася активна російська пропаганда. Тоді нам і довелося прийняти дуже складне рішення – переїхати до Дніпропетровська. До себе в гості запросив друг, також музикант, він часто буває за кордоном, і його квартира пустує. Проте, там я не зміг знайти собі роботи, а гроші, які заробив гастролюючи, почали закінчуватися.
– Чия ідея була переїхати до Житомира?
– Одного дня у мене задзвонив телефон. Я почув голос старого приятеля, з яким ми не бачилися близько 25 років. Це був архімандрит Макарій з Києво-Печерської Лаври. Подзвонив і каже: «Боря, я слышал у тебя проблемы. Приезжай в Киев, я тебе помогу». Так співпало, що саме у той час мені потрібно було їхати до столиці налаштовувати баян.
Ми зустрілися і він запропонував на день з’їздити до нашого спільного знайомого, з яким разом вчилися, владики Никодима.
– Тобто, саме владика запропонував вам залишитися у Житомирі?
– Так. Ми приїхали, поговорили. Никодим сказав, що чим зможе тим і допоможе, і запропонував лишитися. Повернувшись до Дніпропетровська, я порадився з дружиною і ми вирішили переїжджати до Житомира. Владика Никодим допоміг нам з транспортом. За один раз ми змогли перевезти всі речі, які раніше я вивіз із Донецька. Шкода, адже там залишилася квартира в центрі міста, меблі й інші необхідні речі. Думаю, що моє житло вже стало чиїмось. Адже, так званий голова ДНР Олександр Захарченко сказав: якщо не будуть сплачуватися комунальні – відбиратимуть квартири. Тобто, по суті, втрачати вже не було чого.
Деякий час ми жили у владики Никодима в резиденції. Він і допоміг мені влаштуватися на роботу у вашому місті. Зараз я викладаю в музичному училищі та коледжі культури. Звичайно, годин мало, зарплата невеличка, але й так добре, тому що я, можна сказати, приїхав посеред навчального року і, який викладач захоче віддавати комусь свої години. У Донецькій консерваторії, де я також викладав, у мене було звання «старший викладач», у Житомирі такого ж немає, тут більше стаж роботи рахується.
– В яких конкурсах і де ви брали участь?
– У 2011 році я заснував власний джаз-квартет «Anima» ( баян, гітара, контрабас, ударні). Колектив виступав на численних концертних майданчиках в Україні та за кордоном. Проте через деякий час він розпався. У мене було багато нагород, одні з найвагоміших – це 3-я премія на Першому міжнародному конкурсі-фестивалі «AccoHoliday» у Києві, 2006 рік. 1-а премія на міжнародному конкурсі «Кубок Кривбасу» у місті Кривий ріг, 1998 рік, 1 премія на міжнародному конкурсі у місті Борго Вал Ді Таро, Італія, 1991 рік та ще багато інших. 21 квітня у Житомирській філармонії має відбутися мій сольний концерт. Шість років тому, я вже виступав у Житомирі, але тоді навіть і подумати не міг, що через війну на сході працюватиму саме тут.
У Житомирі Борис Мирончук вже близько трьох місяців проживає з дружиною та маленькою донечкою, ближче до осені чекають на поповнення у родині. Баяніст, як й інші вимушені переселенці, сподівається все ж таки повернутися на малу батьківщину, проте розуміє, що ще не через рік-два це станеться.
